| Неділя 20 після П’ятидесятниці. | Посту немає. |
| Ап. Якова Алфєєва (I). Прпп. Андроника та жінки його Афанасії (V). Прав. Авраама праотця і племінника його Лота (2000 р. до Р. Х.). Мчч. Євентія (Іувентина) і Максима воїнів (361–363). Св. Поплії спов., дияконіси Антіохійської (близько 361–363). Прп. Петра Галатійського (IX). Сщмчч. Константина Сухова і Петра В’яткіна пресвітерів (1918); сщмч. Константина Аксьонова пресвітера (1937). Знайдення мощей прп. Севастіана (Фоміна) спов. (1997). Знайдення мощей прп. Іова Угольського (2008). Корсунської ікони Божої Матері. Шанованого чудотворного списку Корсунської ікони Божої Матері, йменованої «Шпилівська Прозренна». Пам’ять святих отців VII Вселенського Собору (787) (перехідне святкування в неділю, найближчу до 11 жовтня). |
Євангельські Читання
Утр.: – Ін. 20:19-31 (зач. 65). На літ.: – Ап.: Гал. 1:11-19 (зач. 248).; Ап. (під зачало): 1Кор. 4:9-16 (зач. 131).; Свв. отцям: Євр. 13:7-16 (зач. 334). Єв.: Лк. 7:11-16 (зач.33 про воскрешення сина наїнської вдови).; Ап.: Лк. 10:16-21 (зач. 51).; Свв. отцям: Ін. 17:1-13 (зач. 56).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Господь мій і Бог мій!” – вигукнув св. апостол Фома (Ін. 20:28). Чи відчуваєте, з якою силою вхопився він за Господа і як міцно тримає Його? Не міцніше тримає потопаючий дошку, на якій сподівається бути врятованим від утоплення. Додамо, що, хто не має таким Господа для себе і себе у відношенні до Господа, той ще не вірує в Господа, як слід.
Ми кажемо: “Господь Спаситель”, – маючи на увазі, що Він Спаситель усіх, а цей каже: “Господь Спаситель мій”. Хто каже: “мій Спаситель”, той відчуває своє спасіння, що виходить від Нього. Відчуттю ж порятунку суміжне відчуття пагуби, з якої витягнув врятованого Спаситель. Відчуття пагуби за природою життєлюбної людини, яка знає, що не може вона сама себе врятувати, змушує шукати Спасителя. Коли знайде Його і відчує силу спасіння, що від Нього виходить, хапається за Нього міцно і відірватися від Нього не захоче, хоч би позбавляли її за це самого життя.
Такого роду події в духовному житті християнина не уявляються тільки розумом, а переживаються на ділі. Потім, як віра його, так і поєднання з Христом стають міцні, як життя або смерть. Такий тільки щиро гукає: “хто мене розлучить!” (Рим. 8:35).
Арій став відкидати божество Сина Божого і Його єдиносутність з Богом Отцем. На нього піднялася вся Церква; всі віруючі, у всіх кінцях світу, єдиними вустами сповідували, що Господь Іісус Христос є Син Божий Єдинородний, Бог від Бога, народжений, не створений, єдиносущний Отцю.
Інший подумав би, що це випадкове якесь натхнення на однодумність; але ця віра пройшла потім вогняне випробування, коли на бік аріан схилилася влада і знать. Ні вогонь, ні меч, ні гоніння не могли винищити її, і вона негайно виявилася всюди всіма, як тільки припинявся тиск зовнішньої сили. Це означає, що вона становить серце Церкви і сутність її сповідання.
Слава Господу, що зберігає в нас цю віру! Бо поки вона є, ми ще християни, хоч і погано живемо; не стане її – і християнству кінець.
