Святий Василь Великий народився близько 330 року в Кесарії. Із його сім’ї до лику святих зараховані мати Емілія (пам’ять 1 січня), сестра Макрина (пам’ять 19 липня) і брат Григорій (пам’ять 10 січня).
Батько святителя був адвокатом, під його керівництвом хлопчик отримав початкову освіту, потім навчався у найкращих вчителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом (пам’ять 25 січня), а пізніше перейшов до школи Константинополя. Для завершення навчання святий Василь вирушив до Афін — тодішнього центру класичної освіти.
У Греції Василь Великий отримав всі доступні знання. Про нього говорили, що «він так вивчив усе, як інша людина не вивчає одного предмета, кожну науку він вивчив до такої досконалості, як ніби не вчився нічому іншому. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, мав глибокі пізнання в медицині — це був як корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки це можливо для людської природи».
В Афінах між Василем Великим і Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, що тривала все життя. Близько 357 року святий Василій повернувся до Кесарії, де незабаром ступив на шлях аскетичного життя. Прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, він був поставлений читцем. Бажаючи знайти духовного наставника, він відвідав Єгипет, Сирію, Палестину.
Наслідуючи подвижників, святитель повернувся в Кесарію і оселився на березі річки Іріс. Навколо нього зібралися ченці. Сюди ж Василь запросив і свого друга, Григорія Богослова. Вони подвизались у суворому утриманні; тяжко працюючи фізично, вивчали творіння найдавніших тлумачів Священного Писання. У царювання Констанція (337 — 362) поширилося псевдовчення Арія. Церква закликала до служіння Василя і Григорія. Святий Василь повернувся до Кесарії, де в 362 році був висвячений у сан диякона, в 364 році — у сан пресвітера.
При імператорі Валенті (334 — 378), прихильникові аріан, у важкі часи для православ’я, до святого Василія перейшло управління церковними справами. У цей час він склав чин Літургії, «Бесіди на Шестоднев», а також книги проти аріан. У 370 році Василь був зведений єпископом на Кесарійську кафедру. Він прославився своєю побожністю, глибоким знанням Священного Писання, великою вченістю, працями на благо церковного миру і єдності. У час постійних небезпек святий Василій підтримував православних, стверджуючи їхню віру, закликаючи до мужності і терпіння. Все це викликало люту ненависть аріан. Навіть усі свої особисті кошти він використовував на користь бідних: створював богадільні, будинки для подорожніх, лікарні, влаштував два монастирі — чоловічий і жіночий.
Аріани усюди переслідували його. Святому Василію погрожували убивством, розоренням, вигнанням, тортурами. Він же сказав: «Смерть для мене — благодіяння. Вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу й працюю».
Хвороби, тяжка праця на грані з подвижництвом, подвиги утримання, турботи пастирського служіння виснажили сили святителя. 1 січня 379 року, у віці 49 років, він відійшов до Господа.
Церковне шанування пам’яті святителя стало відбуватися одразу. Сучасник Василя Великого, єпископ Амфілохій, так оцінив його заслуги: «Він належить не одній Кесарійській Церкві, і не тільки в свій час, не одним одноплемінникам своїм був корисний, але й у всіх країнах і градах всесвіту, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем спасительним».
У Константинополі довго відбувалися суперечки про те, кому з трьох святителів слід віддавати більшу пошану. Частина вірян звеличувала святителя Василія, інша стояла за Григорія Богослова, треті почитали святителя Іоанна Златоуста.
Від цього серед християн відбулися церковні розколи: одні називали себе василіанами, інші — григоріанами, треті — іоанітами.
З волі Божої 1084 року митрополиту Євхаїтському Іоанну з’явилися три святителі і, оголосивши, що вони рівні перед Богом, повеліли припинити суперечки і встановити загальний день святкування їх пам’яті.
Підготовано за матеріалами сайту “Азбука віри”, переклад — архімандрит Герман (Кулакевич)