Сьогодні Православна Церква святкує пам’ять святителя Петра Могили, митрополита Київського і Галицького.
Ім’я Петра Могили – одна з кращих прикрас нашої церковної історії. Він, поза сумнівом, перевершував усіх сучасних йому ієрархів не тільки Малоросійської, але і Великоруської Церкви і навіть всієї Церкви Східної, – перевершував своєю освітою, ще більш – своєю любов`ю до освіти і своїми подвигами на користь освіти і Церкви.
Його ім’я найчастіше асоціюється з відомим «требником Петра Могили», яким священнослужителі користуються дотепер. Цей требник дійсно написаний святителем Петром, так само як і перший руський православний катехізис. Проте головною справою життя святителя була боротьба за православ’я, проти католицької експансії і розповсюдження унії на Україні.
Петро Могила – син волоського правителя, найосвіченіша людина свого часу, він вчився і на батьківщині і за кордоном, поліглот, прекрасний фехтувальник і кавалерист, хоробрий воїн – герой Хотинської битви з турками. Але він був не тільки хоробрим солдатом, але і справжнім воїном Христовим. Все своє майно він повністю витратив на відродження православ’я на Україні і облаштування православних учбових закладів в Києві.
Петро Могила жив у період, що багато в чому визначає для долі православ’я на Україні. За участю польської влади відбувалося активне насадження церковної унії. Трудність була і у тому, що до 1620 року у православних не було митрополита, не стало і єпископів, нікому було висвячувати священиків, іноді по смерті священиків церкви закривали і обертали на шинки. Та у 1620 році через Київ проїздив до Москви єрусалимський патріарх Феофан. Тут козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний і російські дворяни упрохали його висвятити їм православного митрополита. Феофан зробив митрополитом Іова Борецького, ігумена Київського Золотоверхо-Михайлівського монастиря і, крім того, висвятив ще єпископів для різних єпархій.
Саме під впливом митрополита Іова, і залишив світське життя Петро Могила, прийнявши чернецтво і священний сан. Він постригся в Печерській Лаврі, ще не досягнувши 30 років від народження. Вже сам по собі вступ до чернечого звання такої знатної людини давав підтримку православній справі. У 1627 році Могила був вибраний Києво-Печерським архімандритом і фактично очолив боротьбу православних з католиками і уніатами. Для освіти молоді він задумав відкрити при монастирі вищу школу. Для цього були необхідні хороші вчителі, тому архімандрит Петро за власний рахунок почав відправляти молодих людей за кордон.
На прохання православних Могила не відкривав особливого училища, а направив свою увагу і пожертвування на вже існуюче братське училище на Подолі. Так святий став творцем Києво-Могилянського колегіуму, згодом Духовної Академії (названої так в його честь), найкрупнішого центру освіти на Україні. У 1632 році святитель Петро добився від короля відновлення прав Православної Церкви на Україні, і повернення храмів і монастирів. Після цього Петро був вибраний митрополитом Київським і Галицьким.
Святитель зумів повернути багато церков і монастирі, захоплених уніатами, зокрема Софійський собор, до якого ставився з особливою любов`ю. Православним повернули Видубицький монастир, були відновлені церква св.Василія, стародавній храм Спаса-на-Берестове та інші. У 1635 році зусиллями святого були очищені від розвалин залишки Десятинної церкви, причому, під час робіт була знайдена в землі труна св. Володимира.
Петро Могила особисто трудився над переглядом богослужебних книг, звіряючи їх з грецькими оригіналами. Без його благословення богослужебні книги не виходили у друк. Ще в 1629 році Петро Могила видав «Служебника», схваленого на Київському Соборі митрополитом Іовом Борецьким і південноросійськими єпископами. Пізніше вийшов «Требник». У ньому Петро Могила не обмежився тільки викладом молитов і обрядів, а додав до нього пояснення і повчання, як поступати в окремих випадках. Святитель також є автором великого числа проповідей і житійних розповідей.
Святитель Петро Могила помер 13 січня 1647 року, на п`ятдесятому році свого життя.
Джерело – УНІАН
