| Седмиця 26-а після П’ятидесятниці. Глас 8. Різдвяний піст. |
 Дозволяється їжа з олією.
|
Апостола Андрія
Первозванного (62).
Свт. Фрументія, архієп. Індійського (Ефіопського) (бл. 380).
Сщмч. Іоанна пресвітера (1937).
Євангельські Читання
Утр. – Мф., 9 зач., IV, 18-23. Літ. – Ап.: 1 Кор., 131 зач., IV, 9-16. Ін., 4 зач., I, 35-51.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Кесарю – кесареве, а Боже – Богу”; всякому, значить, своє. У наш час замість “кесареве” поставити треба “життєве”, і сказати: життєве своєю чергою, а Боже -своєю. А то всі кинулися на одне життєве, Боже ж залишають позаду.
Від того воно стоїть не тільки не на своєму місці, тобто, не на першому плані, як належить, але зовсім забувається. Наслідком цього забуття, ніби і ненавмисного, є потемніння його у свідомості; а потім стає неясним і його зміст, і його основи. Звідси слабкість переконання та хиткість віри; і потім відчуження від неї та вплив всяких вітрів вчення.
Цей шлях проходить всякий особливо, коли починає нехтувати Божим; цей же шлях проходить і суспільство, коли воно у своїх порядках, починає не звертати увагу на те, чого вимагає від нього Бог. Коли Боже відсунуте на задній план, тоді у суспільстві починає зароджуватися емансипація від Божих вимог, – у розумовому, моральному та естетичному відношенні, та секуляризація (служіння духу часу) політики, звичаїв, веселощів, а потім виховання та всіх установ.
У наш час про те, що Боже, – не думають, не говорять, не пишуть і навіть у думках не мають. Чи дивно тоді, що при такому настрої вчення протилежні вірі знаходить доступ у суспільство та що суспільство схиляється до провального безвір’я?