| Седмиця 7 після Пасхи. | Посту немає. |
| Сщмчч. Патрикія, єп. Прусського, і з ним трьох пресвітерів: Акакія, Менандра та Полієна (близько 100). Мчч. Калогерія і Парфенія Римських (250). Мч. Калуфа Єгиптянина (284–303). Прп. Іоанна, єп. Готфського (790). Блгв. вел. кн. Володимира Мономаха (1125). Блгв. вел. кн. Димитрія Донського (1389) і прп. Євдокії, вел. кнг. Московської, в чернецтві Євфросинії (1407). Прп. Корнилія, ігумена Палеостровського, Олонецького (близько 1420). Блгв. кн. Іоанна Углицького, в чернецтві Ігнатія, Вологодського (1523). Прп. Корнилія, чудотворця Комельського (1537). Прп. Сергія Шухтомського (1609). Сщмчч. Константина (Дьякова), митр. Київського (1937), Онуфрія (Гагалюка), архієп. Курського і Обоянського, першого єп. Криворізького (1938), Олександра (Петровського), архієп. Харківського (1940), та всіх новомучеників Слобідського краю.
Сщмч. Матфія Вознесенського пресвітера (1919); сщмч. Віктора Каракуліна пресвітера (1937); сщмчч. Антонія (Панкєєва), єп. Бєлгородського, Митрофана Вільгельмського, Олександра Єрошова, Михаїла Дейнеки, Іполита Красновського, Миколая Садовського, Василія Іванова, Миколая Кулакова, Максима Богданова, Олександра Саульського, Павла Брянцева, Павла Попова, Георгія Богоявленського пресвітерів і мч. Михаїла Вознесенського (1938); прмч. Валентина (Лук’янова) (1940). Вілійської ікони Божої Матері «Знамення» (1889) (перехідне святкування в четвер після Вознесіння). |
Євангельські Читання
Утр.: – Лк. 1:39-49,56 (зач. 4) , або Ін. 10:9-16 (зач. 36)*.На цей день переносяться служби Володимирської ікони і рівноапп. Константину та Єлені з 21 травня. На літ.: – Ап.: Діян. 25:13-19 (зач. 48).; Рівноапп. (під зачало): Діян. 26:1-5,12-20 (зач. 49).; Богородиці: Флп. 2:5-11 (зач. 240). Єв.: Ін. 16:23-33 (зач. 55).; Рівноапп. (від полу), Ін. 10:1-9 ( зач. 35).; Богородиці: Лк. 10:38-42,12:27-28 (зач. 54).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Воістину, воістину кажу вам: про що не попросите Отця в ім’я Моє, дасть вам” (Ін.16:23), – сказав Господь і ще з підтвердженням: “істинно, істинно кажу вам”. Який сором для нас, що ми не вміємо користуватися такою непорушною обітницею! І добре б тільки нам сором від того; а то кидається тінь на саму обітницю, начебто вона надто велика і нездійсненна. Ні, вина вся на нас, і головним чином у тому, що ми не усвідомлюємо себе вірними рабами Христовими, і совість не дає нам сподіватися якоїсь милості від Господа.
До того ж і те буває, що якщо іноді і приступає хто просити про це Бога, то з роздвоєною душею: згадає про те мимохідь у молитві своїй раз і два – і кидає, та й каже потім: “не чує Бог”. Ні, просячи чогось особливо, треба тримати невідступність і невтомність у молитві, подібно до вдови, яка і безсердечного суддю докучанням своїм змусила задовольнити її прохання. Справжні молитвеники, просячи що-небудь у молитві, з’єднують із молитвою піст, бдіння, різні обмеження й усяке добродійство, до того ж просять не день, не два, а місяці й роки; зате й отримують. Їх і наслідуйте, якщо бажаєте мати успіх у молитві.
