Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Що требувалося трьомстам епископам, це думка самого Бога, особливо, коли був присутній Дух Святий, Який Відкривав їм Божественну волю (Константин Великий).
Перший Нікейський собор був скликаний римським імператором Константином в червні 325 року в місті Нікеї (нині Ізнік, Туреччина) та тривав він більше двох місяців і став першим Вселенським собором в історії християнства.
Догматичне питання, що привернуло увагу Отців Нікейського Першого Собору, полягало в тому, чи потрібно визнавати Сина Божого рівночестним із Богом Отцем, чи лише досконалішою з творінь, чи визнавати Його Богом, але Богом не рівного достоїнства з Отцем.
Собор Нікейський зібраний був для розв’язання спірного питання в Церкві, тому природно, що члени цього собору не були з’єднанні одним духом, не були однакові у поглядах і прагненнях. Якби вони дотримувалися одних і тих самих думок, були об’єднанні однаковим догматичним настроєм, у такому разі не потрібен був би і самий собор. Саме скликання собору заради спірного питання свідчить, що в Церкві не було, а відтак і на соборі не могло бути повного єднання.
Члени собору ділилися на дві партії: православну та аріанську. Православні складалася з героїв віри, які ознаменували свою віру сповідництвом у попередні гоніння. Їхня віра була простою, прямою, щирою, вони вірили, як і чому навчала Церква, не вдаючись до найтонших досліджень, вони так вірили, і цього для них було достатньо. На спірне питання про сутність Сина Божого, про відношення Його божественності до Отця, ті ж члени собору дивилися, як на таємницю, яку марно хоче збагнути розум людський: “Ніхто не знає Сина, як тільки Отець, і Отця, хто знає, як тільки Син» (Мф.11,27), “Аз і Отець єдино єсма” (Іоан.10,30).
Головними представниками партії православних на соборі були Олександр – єпископ Олександрійський, Осія – єпископ Нордубський, Євстафій – єпископ Антіохійський, Макарій – єпископ Єрусалимський, Яків – єпископ Нівійський, Спиродон – єпископ з острова Кіпру, Миколай – єпископ Мирлікійський.
Протилежним характером вирізнялися члени аріанської партії, які цуралися прямої, сердечної віри, вони хотіли питання віри піддати розумовому дослідженню, віру хотіли підпорядкувати знанню.
Найважливішим результатом догматичної діяльності першого вселенського собору було складання символу, відомого з ім’ям Нікейського, яким затверджувалася віра в істинно божественну сутність Сина Божого, що вимагала крайньої уважності, обережності, проникливості та переконливих доказів, а Дух Божий встановив згоду єпископів.
Собор ухвалив постанову про дату святкування Великодня, текст якої не зберігся, проте вона відома з 1-го Послання отців Собору до церкви Олександрійської. Єпифаній Кіпрський писав, що у визнанні дня святкування Великодня згідно з постановою 1 Вселенського Собору слід керуватися 3 факторами: повним Місяцем, рівноденням, воскресінням.
Собор ухвалив 20 канонів (правил), що стосуються різних питань церковної дисципліни. Наприклад: заборона про стояння на колінах по неділях і під час П’ятидесятниці (50 днів після Великодня). Амінь.
Протоієрей Анатолій Євчук,
настотель Свято-Хресто–Воздвиженського храму
с.Бихів
