Во Ім‘я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Преподобний отче Амфілохіє, моли Бога за нас. Такими словами молитви ми звертаємось до преподобного наших часів, нашого земляка, день пам‘яті якого ми сьогодні вшановуєм.
Адже, народився Яків Головатюк 27 листопада 1894 року в селі Мала Іловиця, що на Тернопільщині, в багатодітній благочестивій сім‘ї. Змалку допомагав батькам по господарству доки в 1912році був покликаний до царської армії, де проходив службу фельдшера. Потім перша світова війна, полон з якого Божим промислом і допомогою добрих людей молодий Яків втік до себе на батьківщину.
В 1925 році, обравши тяжкий шлях спасіння, молодий Яків приходить до Почаївської лаври. Зі смиренням і молитвою виконував послух майбутній святий. Усвідомлюючи всю суєтність і скороплинність земного життя, 8 липня 1932 року послушник Яків Головатюк приймає чернечий постриг з іменем Іосиф. Несучи різний послух в Лаврі, отець Іосиф також лікував людей, а особливо прославився серед народу як костоправ. Вже тоді до нього везли хворих зі всієї округи і в день, і в ночі.
З благословіння намісника лаври, він разом з ієромонахом Іринархом поселився в маленькій хатинці біля входу на монастирське кладовище. Проводячи дні і ночі в молитві, пості і труді, присвятивши себе Богу, отець Іосиф здобув чисту любов і отримав від Бога дар зцілення людей і прозорливості. Він лікував хворих, зціляв біснуватих, втішав знедолених. Люди йшли звідусіль до люблячого батюшки за порадою.
Тим часом ворог нашого спасіння диявол не спав, строячи козні на його шляху. Так одного разу, під кінець війни, коли німці відступили, вночі до хатинки старця увірвалися бандерівці, маючи намір розстріляти отця Іосифа. Але отець Іринарх по милості Божій врятував від смерті старця. Невдовзі після цих подій його перевели назад у лавру. І тут люди йшли звідусіль до батюшки, щоб отримати зцілення своїх хвороб душевних і тілесних, за порадою і поміччю.
Приклад твердої віри преподобний показав у 1962 році, коли тодішня влада хотіла забрати Свято-Троїцький собор. Старець вихопив ключі від собору в одного з міліціонерів і віддав їх наміснику, а міліціонерам наказав іти геть. Потім влада різними способами забороняла людям приходити до старця, та їх це не зупиняло, вони все одно йшли.
Вдень старець приймав людей, а вночі молився. Здобувши благодать смирення, різними способами уникав людської слави і похвал. Але люди йшли відчуваючи турботу, ласку, любов, якою сповнений був преподобний Амфілохій.
1січня 1974 року старець відійшов у вічність, залишивши після себе яскравий приклад твердої віри, любові, простоти і смирення. «В пам‘ять вічну буде праведник…» (пс.111:6) пише псалмопівець Давид. І, дійсно, ми сьогодні бачимо істину цих слів, коли пройшли роки, а до мощей преподобного з молитвою ідуть тисячі людей. І ми також нині звертаємось у своїх молитвах кожен зі своїми потребами як до ходатая перед Богом за наше спасіння.
Преподобний отче Амфілохіє, моли Бога за нас. Амінь.
Священик Дмитро Ханас,
настоятель храму прп. Амфілохія Почаївського
с. Лобна
(Люб’язький благочинний округ)
