Після всіх драматичних подій у церковних людей цілком закономірно постає питання: що буде далі з Церквою і як далі жити?
Спочатку потрібно усвідомити найважливіше: у чому сенс життя християнина?
Наша головна мета – єднання з Христом через любов до Бога та ближніх. З цієї мети завжди потрібно виходити у своїх думках, словах та діях.
На цьому шляху трапляються перешкоди, зумовлені гріховністю земного світу. І не варто чекати від світу жодних благ – ні за днів благоденства, ні за днів тривог.
Тому будь-які перепони, які ставить нам світ на теренах спасіння душі, потрібно сприймати як щось само собою зрозумілі, тримаючи у розумі слова Господа: «У світі матимете скорботу; але будьте відважні: Я переміг світ» (Ін. 16:33).
Нині необхідно усвідомити найголовніше: ніхто не може заборонити нам здійснювати Літургію, ніхто не може заборонити нам здійснювати Таїнства, ніхто не може заборонити нам боротися з гріхом, каятися та любити ближнього.
Бути християнином і виконувати Божі заповіді завжди можна і в будь-яких умовах. Це підтверджують життя тисяч мучеників і сповідників від перших днів існування Церкви і до цього дня.
У різні часи у різних країнах під різними приводами християнські громади заборонялися, ставилися поза законом, переслідувалися. Але, як знаємо, ніколи не припинялася молитва, ніколи не припинялося богослужіння. Навіть у таборах священики служили Літургію.
Церкву неможливо заборонити, бо неможливо заборонити віруючих. І тим більше неможливо заборонити Церкву Небесну: сонм святих, котрі перебувають з нами від початку часів.
Господь завжди із нами. «Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи тіснота, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» – запитує апостол і сам відповідає: «Ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
ні висота, ні глибина, ні будь‑яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі! (Рим. 8:35–39).
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами!
