Святитель Спиридон народився в кінці III століття на острові Кіпр. Про його життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину і дітей. Всі свої кошти він віддавав на потреби ближніх і мандрівників, за це Господь винагородив його даром чудотворення: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів.
Після смерті дружини, за царювання імператора Костянтина Великого (306-337), він був обраний єпископом міста Триміфунта. У сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, з’єднавши пастирське служіння із справами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон в 325 році брав участь в діяннях I Вселенського Собору. На Соборі святитель вступив в змагання з грецьким філософом, що захищав арієву єресь. Проста мова святителя Спиридона показала всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою. В результаті бесіди противник християнства зробився його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення.
На тому ж Соборі святитель Спиридон явив проти аріан наочний доказ Єдності Святої Трійці. Він взяв у руки цеглину і стиснув її: з неї миттєво вийшов вгору вогонь, вода потекла вниз, а глина залишилася в руках чудотворця. «Це три стихії, а плінфа (цеглина) одна, – сказав тоді святитель Спиридон, – так і в Пресвятій Трійці – Три Особи, а Божество Єдине».
Святитель з великою любов’ю піклувався про свою паству. За його молитвою посуха змінювалася рясним животворящим дощем, а безперервні дощі – теплою, сухою погодою. Також зцілювалися хворі, виганялися демони.
Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва святого. Помолившись, він повернув немовля до життя. Мати, приголомшена радістю, впала мертвою. Але молитва угодника Божого повернула життя і матері.
Якось, поспішаючи врятувати свого друга, на якого звели наклеп і засудили до смерті, святитель був зупинений в дорозі несподівано розлитим від повені струмком. Святий наказав потоку: «Стань! Так велить тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти і врятований був муж, заради якого поспішаю». Воля святителя була виконана, і він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про диво, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.
Відомий з життя святителя і такий випадок. Якось він зайшов в порожню церкву, повелів запалити лампади і свічі і почав богослужіння. Проголосивши «Мир усім», він і диякон почули у відповідь зверху безліч голосів, які виголошують: «І духові твоєму». Хор цей був великий і благозвучніший всякого співу людського. На кожній єктенії невидимий хор співав «Господи, помилуй». Розчулені долинаючим з церкви співом, до неї поспішили люди, які знаходилися поблизу. У міру того, як вони наближалися до церкви, дивний спів все більш і більш наповнював їх слух і тішив серця. Але коли вони увійшли до церкви, то не побачили нікого, крім єпископа з небагатьма церковними служителями, і не чули вже більш небесного співу, від чого прийшли в велике здивування.
Святий Симеон Метафраст, описувач життя святого , уподібнював його патріархові Аврааму в чесноті гостинності. Він охоче приймав мандрівників та пропонував їм для трапези останні запаси їжі. Часто уподібнюють його і пророку Іллі, бо так само по молитві святого під час засух, які часто загрожували острову Кіпр, йшов дощ.
Святитель Спиридон володів ще однією чеснотою: у святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати нужденним в борг. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід в комору, де кожен міг взяти, скільки потрібно, і потім повернути таким же чином, без перевірки і звіту.
Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець святого Спиридона. Пізно вночі забралися вони в кошару, але тут же невидимою силою виявилися пов’язаними. Коли настав ранок, святий прийшов до стада і, побачивши пов’язаних розбійників, помолившись, розв’язав їх і довго умовляв залишити беззаконний шлях і добувати їжу чесною працею. Потім, подарувавши їм по вівці і відпускаючи їх, ласкаво сказав: «Нехай же недаремно ви не спали всю ніч».
Все життя святителя вражає дивовижною простотою і силою чудотворіння, дарованою йому від Господа. За словами святителя воскресали мертві, приборкувалися стихії, знищувалися ідоли. Коли в Олександрії патріархом був скликаний Собор ради знищення ідолів і капищ, по молитвах отців Собору впали всі ідоли, окрім одного, самого шанованого. Патріарху в видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб бути знищеним святителем Спиридоном Триміфунтським. Викликаний Собором святитель сів на корабель, і в той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Олександрії з усіма жертовниками упав в прах, чим сповістив патріарха і всіх єпископів наближення святителя Спиридона.
У праведності і святості прожив святий Спиридон земне життя і в молитві віддав душу свою Господу близько 348 року. В історії Церкви святитель Спиридон шанується нарівні зі святителем Миколаєм, архієпископом Мирлікійським. Мощі його покояться на острові Корфу в церкві його імені, а його свята десниця – в Римі.
Святителю Спиридону моляться про набуття житла і про віддачу боргів, греки шанують його як покровителя мандрівників.
