Ніщо так не руйнує людину, як жалість до себе. Ми всі відчували це почуття в тій чи іншій мірі. Воно гнітюче і безпросвітне, гальмує розвиток, замикає людину на собі, перекриває Небо.
Наслідками такої брехливості стають образа на інших, непрощення, злопам’ятство, зневіра, лінь та інше. Корінь жалості до себе – в гордині і зарозумілості.
Жалість до себе – ознака малодушності, слабкості і є злом в чистому вигляді. Сильна духом людина свідомо викорінює подібну злісну жалість зі свого серця. Сильний завжди служить добру і ніколи не підтримує зло.
Одним із прикладів сильної людини в усіх відношеннях може бути наш сучасник, знаменитий важкоатлет, публіцист, всесвітньо відомий олімпієць Юрій Петрович Власов. Він був кумиром кількох поколінь не тільки в Радянському Союзі, а й за кордоном. Голлівудська зірка Арнольд Шварценеггер, наприклад, з юних років мріяв про зустріч з Власовим.
Юрія Власова відрізняли дивовижна чесність, щирість, совісність і порядність. Він не був схожий на середньостатистичного спортсмена, був розумний, ерудований, залишив після себе кілька десятків книг. Вдень Юрій тренувався, а вночі писав книги. І викликав захоплення, чим би не займався.
Юрій Власов при всій своїй богатирській зовнішності був надзвичайно делікатний і сором’язливий, він боявся образити людину, поводився з кожним як з кришталевою вазою. У 1960-і роки його вважали найсильнішою людиною планети.
Багаторазовий чемпіон світу говорив, що сила повинна стверджувати велич духу і красу подолання і саме в цьому її велика справедливість.
Але розкрити цю силу, знайти її в собі може далеко не кожна людина.
Власов пройшов через горнило випробувань: зрада, заздрість колег, несправедливість, залишення спорту, серйозні травми, важкі операції, забуття, втрати близьких. Він зміг подолати все це, зумів пройти через нестерпний біль, знерухомлення і вийти до світла. Вдалося це спортсмену не відразу, кілька років пішло на те, щоб зрозуміти, що не пускає, що тримає його в своїх кайданах. Його організм практично розсипався на очах. Роз’їдає душу і тіло, що забирає всі сили почуття жалості до себе – ось що було його власним діагнозом.
Побачивши свого головного ворога, Власов оголосив йому війну і переміг. Життя стало налагоджуватися. І незабаром він знову знайшов прекрасну форму, силу і повернувся у великий спорт в якості тренера. Юрій Власов був з тих, хто в повсякденному не втрачав вічного – навпаки, знаходив. Він постійно під час тренувань, безсонних ночей, роздумів, читання аналізував зв’язок між духом і тілом і прийшов до висновку, що дух керує тілом, і ніяк не навпаки. Юрій здійснився як чемпіон, людина з великої літери завдяки силі духу, життю по совісті, особистій волі до добра і справедливості. І славу свою не вжив на зло своїй душі.
Власов був зразком сили і духу – наполегливим, непохитним. Але йому не потрібна була сила заради сили.
Він згадував: “все складалося у мене по-різному в різні роки. Сказати, що моє здоров’я завжди було блискучим, не можна, я переніс три страшні операції: пухлина на руці від удару штангою і дві операції на хребті, коли вже і рідних попередили, що я навряд чи виживу. Після операції Я не помер тільки завдяки спорту, я був дуже сильний духом, спорт виховав волю… Але ніколи спорт не був метою і єдиним змістом. Він завжди був тією підмогою, що вела мене до вирішення інших, більш важливих, на мій погляд, завдань”.
І ці завдання полягали в тому, щоб не зрадити собі, не піти на компроміс з духом часу, не діяти проти совісті, захистити слабкого… він вчив не здаватися перед труднощами, якими б величезними вони не здавалися.
Власов залишився в пам’яті мільйонів лицарем духу і сили.
Жалість до себе – диявольський виверт, який не дає людині проявити весь потенціал, який закладений Богом. Жалість до себе виковує страх. Власов своїм прикладом показав, яких неймовірних висот може досягти людина, з яких важких станів може вийти, якщо не буде боятися, не буде себе жаліти.
Ми навіть не уявляємо, яким потенціалом нас нагородив Господь. Багато хто не розкрив його і на десяту частину. Страхи і саможаління тримають нас у вузьких рамках людської логіки, яка не дає увірватися в наше життя божественній, а саме вона і дає людині потрібний імпульс для максимального розкриття, розвитку і порятунку.
Якщо тільки допустимо в думках, що нас недооцінюють, ображають, що ми гідні кращого, то відразу програємо і скотимося знову до підніжжя гори, сходженням на яку є наше життя.
Записала Наталя Горошкова
