13 серпня, вівторок. Седмиця 8-ма після П’ятидесятниці.
Передсвято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього
Заговини на Успенський піст.
Прав. Євдокима Каппадокіянина (IХ). Мц. Іуліти (304–305). Свт. Германа, єп. Осерського (448). Прмч. Діонісія Ватопедського (1822). Сщмч. Веніаміна (Казанського), митр. Петроградського, і з ним убитих прмч. Сергія (Шеїна) і мчч. Юрія Новицького та Iоанна Ковшарова (1922). Мч. Максима Рум’янцева (1928); сщмч. Володимира Холодковського пресвітера (1937); сщмч. Іоанна Рум’янцева пресвітера, св. Константина Разумова спов., пресвітера, мц. Анни Сєрової і св. Єлисавети Рум’янцевої спов.(після 1937).
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Стережіться закваски фарисейської та саддукейської” (Мф. 16:6), — сказав Господь. Саддукеї — зразок легковажності; фарисеї — представники людей, що носять маску ревнителів. Ті нічого не роблять, а ці ніби й клопочуться, але на ділі в них нічого не виходить. У нас на них схожі ті, хто захоплюється ідеями гуманності. Послухати, так тільки й мови, що про благо народу, а народу ніякого блага від цього не прибуває, бо тільки говорять, а не роблять. У них гуманність напускна, показують тільки вигляд, що мають її, а по суті це егоїсти. Промови не вимагають жертв — ну, вони й розпускають їх, а коли торкнеться справа до жертв, вони й назад.
Нині майже всі лицедії; одні перед іншими виставляються, як ревнителі блага й особливо просвіти, і всі залишаються дуже задоволені, коли встигнуть засвідчити словом, що вони справді такі. Тому в нас, щойно з’явиться якесь благодійне починання, — чутки піднімуться всюди, а справа все-таки не вдається. Жертв від них не чекай; їм потреби немає до інших, аби їхні справи йшли добре. Але буває й так, що, не ламаючи голови над планами благодійництва ближнім, вони жертвують, аби відбутися. Те й інше засудив Господь, а велів нам сповнюватися щирою любов’ю один до одного, яка не любить виставлятися.
Коли святі апостоли сповідували Спасителя Сином Божим, Він сказав: “має… постраждати… і бути вбитим” (Мф. 16:21). Діло [спасіння] дозріло, залишалося тільки завершити його хресною смертю. Те ж буває і в ході морального поступу християнина. Поки він у боротьбі з пристрастями, ворог ще сподівається якось спокусити його, але коли пристрасті вляжуться і у ворога бракує вже сили збуджувати їх, тоді він підіймає зовнішні спокуси, різного роду наклепи, до того ж найчутливіші. Він хоче заронити думку: “ну, для чого трудився і боровся? Ніякої немає тобі від цього користі”. Але коли він заготовляє таким чином війну ззовні, Господь трудівникові Своєму посилає дух терпіння і, перш ніж ворог встигне підняти будь-яку біду, заготовляє в серці його натхненну готовність [терпіння] до всілякого роду страждання й ворожості, і підступ ворога не вдається. Як Господь сказав про Себе: “мусить постраждати”, так і вони відчувають деяку спрагу до прикрощів. І коли вони настають, то з радістю зустрічають їх, п’ють їх, як спраглий п’є прохолодну воду.
