У сучасному богослужінні використовуються священицькі та храмові облачення різних кольорів, навіть створена ціла система богослужбових кольорів, де за кожним святом закріплений той чи інший колір. Звідки така практика?
Спочатку облачення робили білого кольору. Підставою для цього є рядки з Одкровення ап. Іоанна Богослова, де йдеться про те, що праведники «випрали одіж свою та вибілили її в крові Агнця» (Об. 7:14). Про білі сукні пишуть свт. Іоан Златоуст, свт. Григорій Богослов.
З розвитком богослужіння стали використовувати облачення й інших кольорів, проте кількість кольорів і їх застосування були варіативні. За вказівкою свт. Симеона Солунського в пізню візантійську епоху за богослужінням використовувалося два кольори – білий і пурпурний. Історик Є. Голубинський пише, що на Русі сприйняли цю практику. Довгий час на цих землях були поширені всього три кольори – білий, темно-червоний (багряний) і жовтий (золотий). Біле облачення використовувалося в неділю, у великі свята, при хрещенні і відспівуванні, жовте було повсякденним, а багряне надягали переважно в піст і в свята, присвячені Хресту Господню.
Однак і ця система досить умовна. Якщо при соборі було багато прикрашене облачення, але іншого кольору – на свята використовували саме його.
У Тіпіконі, який був записаний у середині XVII століття, всього дві вказівки про колір облачення: У Велику Суботу перед читанням Євангелія на Літургії потрібно надіти білі облачення, а в сам день Пасхи «весь светлейший сан», тобто чисто біле. Ще одна вказівка на колір вбрання є в Пісній Тріоді: «на вечерне при пении Господи воззвах священник изменяя священническую одежду исходит и кадит». Таким чином, богослужбові книги не говорять, як використовувати той чи інший колір.
Більш-менш струнка система кольорів облачень у богослужбовій практиці на Русі виникає тільки в XVII-XVIII столітті і пов’язана з посилинним західним впливом. Остаточна система, заснована на використанні п’яти кольорів, була встановлена Папою Римським Пієм V у другій половині XVI століття. Саме під католицьким впливом виникає ідея, згідно якій кожному святу має відповідати те чи інше облачення. Однак загальної системи аж до ХХ століття не існувало.
Кожен архієрей або монастир встановлювали свою. До нас дійшла система святителя Філарета (Дроздова). Наприклад, в облаченнях блакитного кольору святитель Філарет служив по неділях Великого посту, у Великий четвер, в Різдвяний і Водохресний святвечори. Пасхальну заутреню він служив у червоному вбранні, а Літургію і всю Світлу седмицю – в білому. Подібна ситуація була і в монастирях. Прп. Севастіан Карагандинський, наступник Оптинського старчества, описував дореволюційну практику в Оптиній пустині. Зокрема, він говорив, що звичайним одягом був червоний, в пісні дні служили в зеленому, а пам’яті преподобних – в блакитному.
Тільки в ХХ столітті система богослужбових кольорів приймає сучасний вигляд і фіксується в «Настільній книзі священнослужителя». Однак досі в деяких єпархіях і храмах дотримуються своєї колірної системи.
В окремих помісних церквах колір облачень може відрізнятися від прийнятого в нашій Церкві. В одних є своя система кольорів, у інших (наприклад, в Греції) вона може бути відсутньою, облачення використовують згідно своїх звичаїв і традицій.
Таким чином, система богослужбових кольорів, що склалася сьогодні – питання більше традиції, ніж суворого Уставу або правил, і може змінюватися в храмах. У цьому літургійному розмаїтті немає нічого поганого, адже, за словами святителя Афанасія Сахарова, «церковний устав не терпить одноманітності, шаблонності».
Олександр Адоменас
Випускник ПСТГУ, бакалавр теології.
