15.7 C
Lutsk
Четвер, 28 Березень, 2024
Публікації

ЯК ПРАВИЛЬНО ПОДАВАТИ МИЛОСТИНЮ? ЧИ ПОТРІБНО ПОДАВАТИ ВСІМ ПІДРЯД?

Всі ми знаємо, наскільки важливою є милостиня. Коли тільки християнин не подає її. Милостинею супроводжують прохальну молитву, милостиню роздають з подяки, милостиню творять за покійних, милостиню подають просто так. І начебто з милостинею все ясно і зрозуміло: виділяй від свого незаможним і нужденним – і ніколи не будеш залишений Богом.

Але поряд з темою самої милостині існує й інша «вічна» тема: чи всім можна цю саму милостиню подавати? Адже часто буває так, що по-справжньому людина, що потребує, ніколи про свою нужду не скаже і тим більше сама ні в якому разі не попросить. Зате ті, кого до нужденних зарахувати вкрай складно, просять легко і невимушено. На їжу, на сплату комунальних боргів, на ліки, на ремонт аварійного житла, на одяг дітям, на покриття кредитів, щоб дітей в школу зібрати та інше, інше, інше … При цьому найчастіше одного побіжного погляду на прохача вистачає, щоб зрозуміти: якщо він і знедолений, то виключно завдяки власному способу життя. Коли жебрак, наприклад, володіє синющим спитим обличчям і від нього тхне густим перегаром або, так би мовити, через виробничу необхідність, коли жебрацтво вже встигло перетворитися в ремесло. «Вічна» тема породжує «вічне» питання: чи подавати таким? Адже, як відомо, люди, які заробляють жебрацтвом, не так потребують, скільки байдикують, до того ж той, хто подає п’яниці на похмілля чи не сприяє остаточної деградації даного суб’єкта? З одного боку, милостиня – милостиня завжди, але, з іншого, не можна, прагнучи милостинею принести собі користь, заподіяти ближньому шкоди?

Отже, професійні жебраки. На перший погляд, подібне ремесло є якоюсь позамежною ницістю. Випрошувати у людей гроші, прикидаючись нужденним, це і справді низько. Але давайте подумаємо ось про що. Однією з найбільш поширених чергових фраз на адресу тих, хто просить милостиню, особливо якщо вони молоді і на вигляд здорові, є, звичайно, «йди працювати». Справді, якщо ти молодий і в силах, чого жебракувати? Загальновідомо, що той, хто хоче знайти роботу, обов’язково її знаходить. І нічого не може бути перешкодою – іди, знаходь і працюй. Звичайно, не всяка робота – робота мрії, але, як то кажуть, за відсутністю гербового паперу пишуть на простому. Навіть просто, підробляючи на будівництвах, якщо не лінуватися, можна забезпечити собі заробіток не нижчий мінімальної зарплати. Що, здавалося б, могло бути простішим? Чим жебракувати, чи не краще працювати? Безумовно, краще. А ще набагато простіше. Адже навіть виконувати важку фізичну роботу, копати землю, махати кувалдою або перемішувати розчин в рази простіше, ніж просити. Це з боку здається, що жебракувати просто. Насправді пробачити куди важче, ніж працювати, навіть якщо робота важка. Для будь-якого прохання так чи інакше потрібна праця. Доводиться змушувати себе, а іноді і зовсім до прохання необхідно принизитися. Змусити себе просити – важче будь-якої роботи, а вже якщо просити у всіх підряд в надії отримати хоч від когось щось, то й взагалі. Безперечно, для професійних жебраків прохання – ніяка не проблема, вони просять легко і невимушено, без зусиль і внутрішньої боротьби. Але, можете бути впевнені, в житті кожного вуличного жебрака був момент, коли просити довелося вперше. І це перша прохання, не сумнівайтеся, далося йому зусиллям і працею. І саме ця праця, що відбувається постійно або мала місце один раз в житті, дає нам, як мені здається, повне моральне право подати будь-якому жебракові: хоч по-справжньому знедоленому, хоч просто тому, що заробляє жебрацтвом на життя. Адже якщо перший просить завдяки своїй безпорадності, то другий, хай не дуже гідно і своєрідно, все ж працює.

Друга, не менш своєрідна категорія жебраків – п’яниці. Особистостей, що в будь-який час доби примудряються «досягти безодні» і клянчать  гроші на те, щоб «не загасити пориву», час від часу зустрічає кожен. Віруючим людям такі екземпляри трапляються набагато частіше: в строкатій юрбі жебраків, що чекають прихожан біля входу в храм по неділях і святкових днях їх, в буквальному сенсі слова чуєш за версту. Просять вони, звичайно ж, «на хліб», але варто подивитися на їх змучені похмільні фізіономії, як відразу розумієш, що «хліб» у них свій, сивушний і сорокаградусний. Тут вже, здається, і сумнівів бути не може: як можна таким подавати? Проп’ють і не згадають. А оскільки пияцтво – гріх і пияцтву – бій, то і подавати втомленим від життя громадянам – значить потурати гріху. У розгорнутому варіанті такі аргументи виглядають таким чином: людина, що пиячить, вбиває себе і дати п’яниці на випивку – те ж саме, що вручити зброю потенційному самогубцю. Або «п’яний чоловік – горе в будинку», отже, бажаючи зробити милість, ми насправді приносимо страждання домочадцям жебрака-алкоголіка. З одного боку, аргументи незаперечні. Втім, я й не збираюсь їх оскаржувати. Однак альтернативний погляд все-таки запропоную.

По-перше, у тих, хто спився до жебрацтва, ні дружин, ні сімей, як правило, вже давно немає. Тому якщо ми кому і принесемо горе за допомогою милостині, то хіба що самому алкоголіку. Втім, однозначно чи горе?

Алкоголік же, і це по-друге, обов’язково знайде можливість випити. Якщо він, жебраючи, нашкребе на горілку, то вип’є горілки. Якщо на нормальну горілку не вистачить, він знайде «палену» або, що гірше, буде пити що завгодно. Пам’ятайте, у Висоцького: «мы пили всё, включая политуру: и лак, и клей, стараясь не взболтнуть». З того часу хіба що якість клею погіршився і політура стала дорожче, а в іншому мало що змінилося. Звідси висновок: подамо ми пияці чи НЕ подамо, він годиною раніше або годиною пізніше все одно знайде можливість випити і те, що саме він буде пити, не в останню чергу залежить від грошей в його кишені. Так що вбиваємо ми п’яницю, подаючи йому гроші, які він майже напевно проп’є, або, навпаки, в черговий раз продовжимо йому життя, даючи можливість не упитися до смерті якийсь отрутою, – питання відкрите. Як на нього відповідати, кожен вирішує для себе сам, але безсумнівно те, що обидва варіанти мають право на існування.

Та й звідки нам точно знати, хто і на що витратить подані нами гроші? І чому це взагалі нам цікаво? Стовідсотково чи вірні наші критерії відмінності професійних жебраків від реально нужденних людей? Та й чого більше в нашій милостині: милості або суду? Євангеліє вчить нас творити милостиню так, щоб ліва рука не впізнала, що робить правиця твоя. У нас, схоже, ліва рука не тільки знає, але нерідко і утримує праву. Причому в повній свідомості власної правоти. І все б нічого, але все ж милостиня – це не про правоту, а про любов і милосердя.

протоієрей Володимир Пучков

Вас може зацікавити

Стій на молитві твоїй, ніби ти стоїш перед Самим Богом: Святі отці про молитву

Редактор Головний

Як постувати під час війни та лих

Редактор Головний

Своїм гріхом ми даємо дияволу владу над собою,- прп. Паїсій Святогорець

Редактор Головний