8.9 C
Lutsk
Субота, 5 Грудень, 2020
Публікації

Як часто потрібно причащатися?

Метою публікації цієї статті є перш за все те, щоб надихнути читача на роздуми щодо того, наскільки часто повинен причащатися християнин. Тому що, говорячи з багатьма християнами, більшість з них не мають й приблизного розуміння Євхаристії та взагалі духовного життя. Більшість з людей зараз відвідують богослужіння, бо, як вони кажуть, “так потрібно”, нічого не говорячи вже про молитву та інше.

Після прочитання цієї статті у більшості виникне багато питань про піст перед причастям, молитовне правило і багато іншого, і взагалі непосильності несення цього для сучасної людини. Якщо виникнуть питання, пишіть нам у фейсбук, будемо раді допомогти порадами настанов святих отців.

Рекомендуємо почитати вам більше інформації про Причастя за цим посиланням.

 

У пострадянський період переважає практика рідкого Причастя. Найпоширенішою, як ми бачимо, була практика причащатись раз у місяць. Зараз очевидно, що у ставленні мирян до Причастя мало що змінилось. Але багато представників духовенства розуміють не здорову позицію такого підходу і схиляються до повернення до істинної церковної практики причастя за кожною Літургією.

Крім того, не дивлячись на те, що з часу закінчення активних гонінь на Православну Церкву зі сторони держави пройшло вже 30 років, але до цих пір не у всіх храмах причащаються миряни на Пасху і Різдво, що є кричущим порушенням і порочною практикою.

Тож коротко оглянемо практику причастя у нас на Русі та уважно вникнемо у слова святих, що вони говорили про те, як і скільки повинен причащатись мирянин.

Отож, на фоні картини упадку постійного причастя, на протязі усієї історії нашої помісної Церкви ми бачимо зовсім інше ставлення до Євхаристії.

Наприклад, Блгв. кн. Ростислав Мстиславович (пом. 1168) причащався щонеділі.

Блгв. кн. Димитрій Донський причащався щонеділі під час Великого посту.

Прп. Іоасаф, у миру кн. Андрій Вологодський (пом. 1453) причащався щонеділі, маючи 24 роки від народження.

Прп. Савва Вишерський (пом. 1460) причащався щонеділі.

Прп. Іродіон Ілоєзерський (пом. 1541) причащався щосуботи.

Свідчать про таку норму в Древній Русі і сторонні спостерігачі, наприклад, ось що у 1523 році католик Альберт Кампензе писав папі Клименту VII про віру і мораль русичів: «Вони краще за нас слідують вченню Євангельському… Причащаються доволі часто (майже щоразу, коли збираються у Церкві)…»

У синодальний період на фоні тотального упадку євхаристичного життя чуються голоси проповідників частого причастя, а також їх особистий життєвий приклад.

Прп. Серафим Саровський († 1833), після того, як був рукоположений у сан ієромонаха, “причащався щоденно з вірою і благоговінням Святих Христових Таїн”, а пізніше, коли пішов у ліс відшельником, тим не менш “напередодні недільних і святкових днів приходив у Саровську обитель, слухав вечірню, всенічне бдіння чи утреню і на ранній Літургії причащався Святих Таїн”. А коли по хворобі ніг він уже не міг щонеділі ходити до причастя, багато хто з монахів спокушалися цим, і тому був зібраний монастирський собор, на якому вирішили питання щодо причастя старця Серафима. Після собору старші ієромонахи вирішили запропонувати о. Серафиму, щоби він, якщо може, ходив як і раніше в обитель у недільні та святкові дні для причастя, а якщо не може, то щоби назавжди перейшов жити у монастирську келію. Бачимо, що турботу про щонедільне Причастя висловив весь собор монахів Саровської обителі. І прп. Серафим послухався їх, вернувшись у монастир, та до кінця життя причащався щонеділі та у свята.

Свт. Ігнатій (Брянчанинов) († 1867), коли ще був мирянином, курсантом інженерного училища, став відвідувати церкву щонеділі, чим викликав незадоволення священника, який доповів про нього. Керівництво оголосило догану майбутньому святителю про те, що не має так бути, щоб мирянин часто ходив до храму і тим паче щонеділі причащався; достатньо, як це передбачено Військовим артикулем 1715 року, одного разу в рік чи чотирьох. У результаті молодому Дмитру Брянчанинову і його другу Чихачову довелось таємно втікати у вихідні на службу в інші храми і причащатися там раз на тиждень.

Прп. Генадій Костромський († 1565): «Святині Божої не відлучайтесь: якщо монах шість неділь Святих Таїн не причаститься, то він не монах».

Свт. Тихон Задонський († 1783) радив священникам: “Коли виголошуєте: “Зі страхом…”, подумате, як Христос після Воскресіння явився апостолам і всім іншим браттям. Знайте також, що цими словами ви закликаєте вірних прийняти Святі Тайни. І коли бачите, що хтось не підходить, постраждайте душею, оскільки в той час, як Христос кличе всіх до Себе і приносить у їжу Своє Пречисте Тіло та Кров, дехто не приходить на вечерю цього великого благодіяння.

Прп. Паїсій (Величковський) († 1794) писав: “Біси бояться шести добродій: 1) бажання досконалості; 2) спраги; 3) молитви Ісусової; 4) хресного знамення; 5) частого причастя Святих Христових Таїн – хто достойно причащається і 6) беззаперечної надії на Бога. Немає страшнішої зброї проти бісів, як ця”.

Прав. Іоанн Кронштадтський († 1908): “Чим правильніший і сильніший засіб, який з’єднує нас з Богом, тим більше направляє проти нього сил, що руйнують його, противник Божий і наш, який застосовує для цього все: і схильне до ліні тіло наше, і слабкість душі… Від цього досить мало молитвенників щирих, усердних; від цього досить рідко і постяться і причащаються християни” («Моє життя у Христі» I. 3).

Св. Олексій Мечов († 1923): “Причащайтесь частіше і не говоріть, що недостойні. Якщо так говоритимеш, то ніколи не причащатимешся, тому що ніколи не будеш достойним. Ви думаєте, що на землі є хоча б одна гідна людина, яка достойна Причастя Святих Таїн? Ніхто не достойний цього,  якщо ми все таки причащаємось, то лише завдяки великому Божому милосердю. Не ми створені для причастя, а причастя створене для нас. Саме ми, грішні, недостойні, слабкі, більше ніж хто-небудь потребуємо енергії з цього Божественного джерела… Я вас часто причащаю, я виходжу з того, щоби вас з’єднати з Господом, щоби ви відчули, як це добре – перебувати з Христом.

Слова тих, хто посилається на існування різних “практик” щодо частоти Причастя, мають під собою історичну основу.

Досить точно висловився з цього приводу Ю. Максимов: “Опоненти частого причастя дійсно мають рацію у тому, що на Русі з древності існувала практика рідкого Причастя мирян. І не тільки на Русі, але й у Візантії. І навіть з довізантійських часів, з III століття до нас доходить через життя преподобномучениа Єпіктета свідчення про християн, які рідко причащались. Тому практика рідкого Причастя, дійсно, дуже древня, так же, як і практика рідкого відвідування храму чи практика рідкого звертання до Бога у молитві. Але тільки раніше це називалось не нейтральним словом” практика”, а більш конкретним словами – лінь, “духовна розслабленість”, і подібними. 

Що стосується радянського періоду, то гоніння послужили мобілізації й оздоровленню церковного життя. У 20-30-і роки, як це завжди буває у часи гонінь, відроджується практика частого причастя, у тому числі й на Пасху. Але уже у післявоєнні роки в нашій Церкві знову відбулось охолодження євхаристичного життя, яке, на жаль, продовжується й до сьогодні. Але повинне бути поборено зусиллями священноначалія та духовенства.

Є два різновиди неправильного ставлення вірних до євхаристичного життя.

Одні забороняють (або хотіли би заборонити) вірним часто приступати до Причастя. Такі керуються заздрістю (якщо миряни). Самі не маючи сил і стремління та бажання до постійного спілкування з Христом, вони й інших хочуть лишити того ж. Або ж гординею, небажанням критично подивитись на набір стереотипів і “передання старців” у своєму розумі (цим можуть страждати й священники). Або ж невіглаством.

Інші готові визнати допустимість різних “практик” як норми, що влучно прокоментував Ю. Максимов. Такі керуються байдужістю.

Свящ. Даниїл Сисоєв, «Як часто потрібно причащатися?»:

«Як часто можна причащатись? Не частіше ніж раз на день, і не рідше, ніж раз в три неділі. Щолітургійне причастя є нормативним, але все це не повинне бути механічною вимогою, а бажанням живого слідування за Христом і стремління до святості».

Тобто, причащатись християнин повинен кожної літургії. Прагнути до цієї норми. Розуміється, не потрібно механічно гнати усіх до Чаши. Але ж практику тих, хто не готовий на кожні Літургії, не можна вважати нормою, тобто і визнавати її недосконалістю, відступленням від норми. Варто називати речі своїми іменами.

Патріарх Кирил

Ми повинні пам’ятати, що найголовніше, що ми звершуємо як Церква – це Святійше Таїнство Євхаристії. Ось чому важливо, щоби віруючі люди частіше причащались Святих Христових Таїн. У древності, коли хтось з хрещених, перебуваючи у храмі під час Літургії, не причащався, то повинен був дати публічне пояснення єпископу, з якої причини він не причащався.

Прп. Серафим Саровський

Щонеділі і щосвята невідступно причащаючись, на питання – як часто слід причащатись, відповів: “Чим частіше, тим краще”. Священнику Дівеївської общини Василю Садовському він говорив: “Благодать, яка дається нам у Причасті, така велика, що якою б недостойною і грішною не була б людина, але якби тільки у смиренному усвідомленні всегріховності своєї приступала до Господа, визволяючому всіх нас, хоч би й з голови до ніг покритої гріхами, буде очищатись благодаттю Христовою, все більше світлітиме, зовсім просвітиться і спасеться.”

Свт. Феофан Затворник

Багато хто нас не розуміє щодо частого Причастя. Не соромтесь. Придивляться, – перестануть. Всім потрібно було б так робити, але не ввійшло це у нас як звичай.

Джерело

Вас може зацікавити

Потрібно ходити на Літургію, навіть якщо ми стоїмо там, як пеньки,- митр. Афанасій (Ніколау)

Редактор Головний

Чи потрібний Богу храм?

Редактор Головний

Я чув, що церковні люди постують майже півроку. Навіщо так багато пісних днів?

Редактор Головний