Із найдавніших часів християнської доби Київської держави образ Вишгородської ікони Пресвятої Богородиці згадується як найславніший, і найшанованіший. Пречиста Діва споконвіку вважалася покровителькою українських земель. В Україні проявилися її чудотворні ікони. Однією з них є ікона Вишгородської (Володимирської) Божої Матері.
Образ Володимирської Богоматері вважається найстаршою сестрою серед сімнадцяти богородичних ікон, пошанованих у церковному православному календарі. І цей безперечний духовний скарб давньоруської культури має підстави зватися Вишгородською іконою.
Дивовижна історія цієї ікони бере свій початок із Константинополя, столиці Візантійської імперії часів її розквіту. Маючи розгалужені відносини і дружні зв’язки з різними країнами та містами, імператори Візантії, прагнучи поширити свій вплив через запровадження нової, християнської, релігії, посилають до інших земель грецьких митрополитів, єпископів, архітекторів, художників, ремісників, тобто «культуртрегерів широкого профілю». Київська держава, найбажаніша союзниця, отримала від Візантії нове для себе релігійне мистецтво, доведене до високого ступеня досконалості. У Києві візантійські майстри, архітектори й художники, потрапивши в «оранжерейні» умови, створені князівським благоволінням, засновують майстерні, з допомогою місцевих учнів прикрашають мозаїчними зображеннями та фресковим розписом кілька київських храмів.
Поряд із мозаїкою та фрескою, у Київській державі швидко поширюється іконопис. Перша монументальна культова споруда Київської Русі — Десятинна церква — була прикрашена фресками та іконами, привезеними з Візантії. Однак київські майстри блискавично створили власну систему художніх цінностей. На основі глибинних місцевих традицій постали осучаснені національні художні школи. У XII—XIII ст. Київ був центром іконопису Київської Русі, про це свідчить і одна з чудових ікон початку XII століття, відома під назвою «Велика Панагія». Але якщо мозаїку та фресковий розпис ми можемо побачити й зараз, наприклад, у соборі святої Софії, то ікон ХІ — початку XII століття збереглося вкрай мало. Іконі Вишгородської Богородиці в цьому сенсі пощастило. Ставши головною святинею Київської держави, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд.
Церковна традиція відносить появу цієї ікони до І століття, вважаючи її автором апостола Луку. Серед тих, хто наважився відтворити образ Божої Матері — Діви Марії, він був єдиним свідком її земної подоби. За переказами, ікона Володимирської Божої Матері була написана євангелістом Лукою на дошці від столу, за яким сидів за трапезою Спаситель із Пречистою Матір’ю і праведним Іосифом Обручником. Божа Матір, побачивши цей образ, промовила: “Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя з цією іконою нехай буде”.
Список такої ікони в 1136 р. був привезений з Константинополя і подарований Києву як подарунок Юрію Долгорукому від Константинопольського Патріарха Луки Хрисоверха. Князь помістив її у Вишгороді, побудувавши для неї спеціальний храм. Звідси і первинна назва ікони — Вишгородська. Вона відразу прославилася багатьма чудесами.
Вишгород був тоді улюбленим місцем перебування київських князів, а свого часу — також вотчиною княгині Ольги. Тому, можна сказати, що образ перебував тут у безпеці. До того ж, Вишгород став загальнодержавним центром паломництва після того, як в місті були поховані перші київські святі — князі Борис і Гліб.
Але у Вишгороді ікона затрималась ненадовго — всього на 20 років: не вщухали чвари між князями за київський престол. Містом володіли впродовж року іноді кілька князів, і кожен з них претендував на верховенство в династії Рюриковичів.
Син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, в 1155 р. намірився вивезти ікону в ростовські землі, бажаючи мати у себе прославлену святиню. Він навіть спорудив для неї знаменитий Успенський собор. Однак біля міста Володимира коні, на яких везли чудотворну ікону, встали і не могли рушити з місця. Перечити явленій волі Божої Матері не наважилися, і з тих пір ікона перебувала у Володимирському Успенському соборі. З того часу ікона отримала назву Володимирська.
Ікона збереглася під час страшної пожежі 13 квітня 1185 р., коли згорів Володимирський собор. Подальша історія образу пов’язана вже із Москвою, куди її вперше принесли в 1395 р. під час навали хана Тамерлана. Завойовник із військом увійшов в межі Рязані, полонив її і спрямував свій шлях на Москву, спустошуючи і знищуючи все навколо.
Ікону внесли в Успенський собор Московського Кремля. Літопис повідомляє, що Тамерлан, простоявши на одному місці два тижні, раптово злякався, повернув на південь і вийшов із московських меж. Сталося велике чудо: під час хресного ходу з чудотворною іконою, що прямував із Володимира до Москви, коли безліч народу стояло на колінах по обидва боки дороги і благало: «Матір Божа, спаси землю Руську!», Тамерлану було видіння. Перед ним постала висока гора, з вершини якої спускалися святителі із золотими жезлами, а над ними в променистому сяйві з’явилася Велична Богоматір. Вона звеліла йому залишити межі Русі. Прокинувшись в трепеті, Тамерлан запитав про значення видіння. Йому відповіли, що це Матір Божа, велика Захисниця християн. Тоді Тамерлан віддав наказ полкам відійти назад.
На згадку про це чудесне позбавлення Русі від навали Тамерлана в день зустрічі в Москві Володимирської ікони Божої Матері 8 вересня було встановлене урочисте церковне свято Стрітення цієї ікони, а на самому місці зустрічі був споруджений храм, навколо якого пізніше розташувався Стрітенський монастир.
1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а пізніше — у Третьяковську галерею, де перебуває і зараз під назвою «Володимирська Богоматір». Проте образ зберігається не у виставковому залі, а у храмі Третьяковської галереї, після домовленості Святішого Патріарха Алексія ІІ з колишнім директором Третьяківки.
Пам’ять ікони Володимирської Богоматері Церква вшановує із 1480 року.
