П’яту неділю Великого посту, останню недільну сходинку перед Входом Господнім до Єрусалима, присвячено святій V століття Марії Єгипетській – як зразку щирості й глибини каяття.
Таємниця її подвигу була розкрита іншому святому – преподобному Зосимі, подвижнику, який вирішив, що врешті досяг духовної досконалості. Тоді Господь, рятуючи Зосиму від гордині, відкрив йому інший вимір подвигу – дав можливість зустріти в пустелі преподобну Марію та почути історію її покаяння, яке пройшло крізь піст і молитву та тривало близько півстоліття.
***
Згідно з правилами Йорданського монастиря, Зосима, як і інші ченці, на час Великого посту попрямував у пустелю, шукаючи молитовного усамітнення. Саме там, у відлюдному місці, він побачив наче людську тінь, яка виявилася живою істотою. Відчуваючи святість людини, яку відкрив йому Господь, Зосима вблагав її розповісти історію свого життя. Людина виявилась жінкою, яка провела у повному відлюдництві понад 47 років.
Майбутня свята в юності була далека від християнських чеснот. У віці 12 років Марія втікла з дому до великого міста — Олександрії. Там, недосвідчена, позбавлена батьківської опіки та оточена спокусами світу, вона втратила цноту та поринула в блудну пристрасть. Живучи розпусно та зваблюючи на це інших протягом 17 років, Марія при цьому заробляла собі на життя працею, сприймаючи задоволення тілесної пристрасті як розвагу та не беручи за це грошей.
Промисел Божий привів її одного дня до Єрусалимського Храму Воскресіння Господнього, проте невидима сила не дозволила Марії перетнути його поріг. Дійшовши відчаю, вона нарешті усвідомила, що причиною цього є страшенний тягар гріхів і її нечистота. Із сльозами звернулась Марія по допомогу до Богородиці, і тільки після цього потрапила до Храму.
Решту свого життя Марія провела в подвигах, які набагато перевищують людські можливості: причастившись Тіла і Крові Господніх, вона перейшла за Йордан та майже півстоліття провела у випаленій сонцем безлюдній юдейській пустелі, постом, молитвою та сльозами спокутуючи попереднє безбожне життя.
Господь повністю преобразив за цей час Марію, наділивши її надзвичайними здібностями. Зосима на власні очі бачив, що під час молитви свята підноситься над землею, а коли їй треба було опинитися на другому боці Йордану, вона перейшла річку по воді.
Саме на березі цієї річки на другий рік після зустрічі з Марією в пустелі старець чекав на неї в Чистий Четвер Страсної Седмиці, аби здійснити її заповітне бажання – причастити її Святих Христових Таїн. Після Причастя свята звернулася до Зосими ще з одним проханням – за рік знову прийти до місця їхньої першої зустрічі.
Зосима сумував, що не спитав ім’я преподобної. Прийшовши через рік туди, де Господь відкрив її вперше, він знайшов святу вже померлою. Біля тіла на землі був напис: «Поховай, авво Зосимо, на цьому місці тіло смиренної Марії. Віддай прах праху. Моли Бога за мене, що померла в місяць квітень, у перший день, у ніч Спасительних Страстей Христових, після причастя Божественних Таїн». Зосиму надзвичайно здивувало, що напис було зроблено жінкою, яка не вміла писати; але ще більше його вразило те, що вона, згідно з написом, досягла того місця майже миттєво відразу після їхньої останньої зустрічі на березі Йордану, коли йому на це ж знадобилося понад 20 днів.
Усі побачені Зосимою дива були лише наслідком головного дива – дива повного переродження людської душі через надзвичайне покаяння. Дійсно, за свої подвиги преподобна Марія Єгипетська отримала від Бога багато благодатних дарів, а в Одкровенні Згори їй були відкриті численні таємниці духовного життя.
Проте найбільша таємниця, розгадана святою Марією – це те, що головною метою людини є життя з Богом, і що на цьому шляху щире каяття допомагає здолати будь-які гріховні перешкоди.
***
Також у п’яту неділю Великого посту особливо вшановуються преподобні та мученики Звіринецькі – святі, подвиг яких пов’язаний із стародавнім Київським Звіринецьким печерним монастирем, ровесником Печерської Лаври. Під час чергового нашестя степняків у вогняну добу Київської Русі його було засипано, а віднайдено на початку ХХ століття.
Нині святиню відроджено, а знаходиться вона на вулиці Мічуріна поблизу Національного ботанічного саду на Печерську.
Унікальність печер полягає в тому, що вони зберегли свій прадавній первісний вигляд, розповідаючи через нього, що ані вологе холодне повітря, ані відсутність сонячного світла не ставали на заваді нашим прадідам-подвижникам у тому, щоб, зневажаючи зовнішні труднощі, досягати найвищих вершин духовного буття.
***
У неділю п’яту Великого посту в храмах лунає Євангеліє, в якому Господь, наближаючись з учнями до Єрусалима, провіщав їм, що невдовзі Його зрадять і віддадуть первосвященикам та книжникам, і засудять на смерть, і вб’ють Його, і в третій день Він воскресне.
А апостоли тим часом чекали земного тріумфу Христа як Царя Юдейського. Між ними виникла суперечка стосовно того, хто з них сяде праворуч і ліворуч Його Слави. Він же налаштовував їх на інше, промовляючи: «Хто хоче бути більший між вами, нехай буде вам слугою; і хто хоче бути перший серед вас, нехай буде для всіх рабом. Бо Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити та віддати душу Свою для визволення багатьох…»
***
Не забуваймо: лише тиждень відділяє нас від Входу Господнього до Єрусалима та початку Страсного Тижня. Тому, сходячи на передостанню сходинку Великого посту, намагаймося, за прикладом святих, через подвиг утримання від спокус та щиросердне каяття здобути відповідні духовні плоди – бадьорість духу, щирість молитви, оновлення віри.
А вслухаючись у слова Євангелія, осягнімо головне призначення людини – служіння Богові і ближньому, через яке тільки і можливо відкрити в собі найкращі людські якості. Христос посеред нас!