5.2 C
Lutsk
Середа, 26 Лютий, 2020
Публікації

Три різдвяних історії

Різдво Христове – час чудес і пригод, які відбуваються не тільки з дітьми. Ми попросили священиків розповісти історію про Різдво, що найбільше запам’яталося.

Незнайоме слово

Ця історія сталася з моєю сестрою Катериною Ткаченко в кінці 90-х років. Катя тоді викладала в недільній школі і розучувала з дітьми колядки перед Різдвом. У неї займалося людей 20, в той день напередодні Різдва вони розучували колядку «Торжествуйте, веселитесь, люди добрые со мной».
У ній є таке чотиривірш:

Ныне Бог родился в мире —
Бог богов и Царь царей,
Не в короне, не в порфире
Сей небесный иерей!

І ось вони співають, а старші раптом починають сміятися. Ну, думає, це ж діти – радіють, що свято скоро. Але чим більше вони співали, тим регіт ставати все голосніше. Вона зрозуміти не може, в чому справа? Сестра зупинила заняття і почала з’ясовувати причину, а їй старші і кажуть: «А ви послухайте, що співають інші!» Тоді Катя попросила наймолодших заспівати колядку окремо і сама мало не розреготалася. Виявилося, що хоч текст колядки і був вивчений напам’ять, але деякі слова були неправильно зрозумілі. І незнайоме слово “порфіру”, яке означає мантію монарха пурпурного кольору, перетворилася у кожної дитини в щось своє:

«Не в короні, не в квартирі …» – співав один.

«Не в короні, не в портфелі …» – видавав інший.

Той свято Різдва нам всім запам’ятався своїм веселим настроєм і думкою про те, що потрібно добре розуміти сенс того, що ти співаєш або читаєш. Особливо – в храмі.

Протоієрей Микола Соколов

«Безкоштовний» Віршик

На свято Різдва ми після служби завжди влаштовуємо ялинку для дітей. Малюки розповідають віршики, колядки, короткі молитви – славлять Христа як вміють. Хтось приносить свої малюнки або співає. За виступ вони отримують маленькі подарунки: солодощі, іграшки та різні дрібнички, які приводять у захват дітвору.

Нарешті, храм порожніє: всі подарунки, книжки та інші призи роздано. Навіть одна мама не встояла і розповіла мені віршик, за що отримала шоколадку. Тиша, спокій, тиха радість. Раптом чую:
– Батюшка, а я ось теж чекаю, хочу розповісти тобі віршик.

Через колони виходить дівчинка років восьми-дев’яти. Я гарячково починаю стукати себе по кишенях і розумію, що у мене нічого немає. Пусто.

– Дитя моє, – кажу, – прости, але у мене нічого не залишилося, я вже все роздав.
– А мені нічого й не треба, батюшка, – каже дитина, – я тобі безкоштовно розповім.

Ми потім ще довго розмовляли з нею в спорожнілому храмі, і воістину немає солодше спілкування, ніж спілкування друзів. Ця дитяча безпосередність стала для мене символом улюбленого свята, який я з нетерпінням чекаю щороку.

Протоієрей Олександр Дьяченко

Щасливе дитинство

У нас з матінкою п’ятеро дітей – «чотири синочка і лапочка дочка». Хотілося ще дітей, але не можна – останні пологи були дуже важкими, дружина була при смерті. І ми вирішили взяти дитину з дитячого будинку, але куди б ми не звернулися, скрізь отримували відмову. Пояснювали це тим, що у нас і так в родині багато дітей і ми не потягнемо когось ще.

Тривало це довго і ми вже зневірилися чекати поповнення. Матушка дуже переживала про те, що не може більше мати дітей, а взяти чужого так і не дозволили. І ось напередодні свята Різдва, коли вона поверталася додому з храму, їй подзвонили з притулку і запропонували взяти хлопчика, ровесника доньки. Його щойно повернули назад до притулку з сім’ї, яка збиралася його усиновити, але він їм «не підійшов».

Його звуть Тихон, і Різдво він зустрів уже у нас вдома. Це була така радість! Справжній Різдвяний подарунок для всієї нашої родини. Діти його зустріли як кращого друга, ну а сам винуватець торжества був ошелешений від такого надлишку уваги – в притулку він нікому не був потрібен. Спочатку діти навіть ревнували його один до одного – сперечалися між собою, з ким Тихон більше дружить. Зараз вже і не віриться, що хлопчика раніше з нами не було. Він навіть на інших схожий – так з боку і не скажеш, що не рідний.

Те Різдво для моєї сім’ї стало особливим і запам’яталося як найсвітліше. Свято у нас і так завжди проходить весело: ялинка, подарунки, домашні спектаклі ставимо за мотивами казок, але в той раз все з подвоєною ретельністю намагалися для нашого головного глядача. Згодом ми взяли з притулку ще двох дітей і тепер у нас їх 8. Ми щиро віримо, що в майбутньому наша сім’я стане ще більше.

Протоієрей Даниїл Тихонов

За матеріалами журналу “Фома”.

Вас може зацікавити

Прп. Паїсій Святогорець про те, для чого Бог допускає, щоб сталося якесь нещастя

Редактор Головний

20 головних духовних порад Блаженнішого Митрополита Онуфрія

Редактор Головний

Коли пробачити було неможливо…

Редактор Головний