Понеділок, 6 Грудень, 2021
Публікації

Три різдвяних історії

Різдво Христове – час чудес і пригод, які відбуваються не тільки з дітьми. Ми попросили священиків розповісти історію про Різдво, що найбільше запам’яталося.

Незнайоме слово

Ця історія сталася з моєю сестрою Катериною Ткаченко в кінці 90-х років. Катя тоді викладала в недільній школі і розучувала з дітьми колядки перед Різдвом. У неї займалося людей 20, в той день напередодні Різдва вони розучували колядку «Торжествуйте, веселитесь, люди добрые со мной».
У ній є таке чотиривірш:

Ныне Бог родился в мире —
Бог богов и Царь царей,
Не в короне, не в порфире
Сей небесный иерей!

І ось вони співають, а старші раптом починають сміятися. Ну, думає, це ж діти – радіють, що свято скоро. Але чим більше вони співали, тим регіт ставати все голосніше. Вона зрозуміти не може, в чому справа? Сестра зупинила заняття і почала з’ясовувати причину, а їй старші і кажуть: «А ви послухайте, що співають інші!» Тоді Катя попросила наймолодших заспівати колядку окремо і сама мало не розреготалася. Виявилося, що хоч текст колядки і був вивчений напам’ять, але деякі слова були неправильно зрозумілі. І незнайоме слово “порфіру”, яке означає мантію монарха пурпурного кольору, перетворилася у кожної дитини в щось своє:

«Не в короні, не в квартирі …» – співав один.

«Не в короні, не в портфелі …» – видавав інший.

Той свято Різдва нам всім запам’ятався своїм веселим настроєм і думкою про те, що потрібно добре розуміти сенс того, що ти співаєш або читаєш. Особливо – в храмі.

Протоієрей Микола Соколов

«Безкоштовний» Віршик

На свято Різдва ми після служби завжди влаштовуємо ялинку для дітей. Малюки розповідають віршики, колядки, короткі молитви – славлять Христа як вміють. Хтось приносить свої малюнки або співає. За виступ вони отримують маленькі подарунки: солодощі, іграшки та різні дрібнички, які приводять у захват дітвору.

Нарешті, храм порожніє: всі подарунки, книжки та інші призи роздано. Навіть одна мама не встояла і розповіла мені віршик, за що отримала шоколадку. Тиша, спокій, тиха радість. Раптом чую:
– Батюшка, а я ось теж чекаю, хочу розповісти тобі віршик.

Через колони виходить дівчинка років восьми-дев’яти. Я гарячково починаю стукати себе по кишенях і розумію, що у мене нічого немає. Пусто.

– Дитя моє, – кажу, – прости, але у мене нічого не залишилося, я вже все роздав.
– А мені нічого й не треба, батюшка, – каже дитина, – я тобі безкоштовно розповім.

Ми потім ще довго розмовляли з нею в спорожнілому храмі, і воістину немає солодше спілкування, ніж спілкування друзів. Ця дитяча безпосередність стала для мене символом улюбленого свята, який я з нетерпінням чекаю щороку.

Протоієрей Олександр Дьяченко

Щасливе дитинство

У нас з матінкою п’ятеро дітей – «чотири синочка і лапочка дочка». Хотілося ще дітей, але не можна – останні пологи були дуже важкими, дружина була при смерті. І ми вирішили взяти дитину з дитячого будинку, але куди б ми не звернулися, скрізь отримували відмову. Пояснювали це тим, що у нас і так в родині багато дітей і ми не потягнемо когось ще.

Тривало це довго і ми вже зневірилися чекати поповнення. Матушка дуже переживала про те, що не може більше мати дітей, а взяти чужого так і не дозволили. І ось напередодні свята Різдва, коли вона поверталася додому з храму, їй подзвонили з притулку і запропонували взяти хлопчика, ровесника доньки. Його щойно повернули назад до притулку з сім’ї, яка збиралася його усиновити, але він їм «не підійшов».

Його звуть Тихон, і Різдво він зустрів уже у нас вдома. Це була така радість! Справжній Різдвяний подарунок для всієї нашої родини. Діти його зустріли як кращого друга, ну а сам винуватець торжества був ошелешений від такого надлишку уваги – в притулку він нікому не був потрібен. Спочатку діти навіть ревнували його один до одного – сперечалися між собою, з ким Тихон більше дружить. Зараз вже і не віриться, що хлопчика раніше з нами не було. Він навіть на інших схожий – так з боку і не скажеш, що не рідний.

Те Різдво для моєї сім’ї стало особливим і запам’яталося як найсвітліше. Свято у нас і так завжди проходить весело: ялинка, подарунки, домашні спектаклі ставимо за мотивами казок, але в той раз все з подвоєною ретельністю намагалися для нашого головного глядача. Згодом ми взяли з притулку ще двох дітей і тепер у нас їх 8. Ми щиро віримо, що в майбутньому наша сім’я стане ще більше.

Протоієрей Даниїл Тихонов

За матеріалами журналу “Фома”.

Вас може зацікавити

Не бійся помилок, якщо хочеш жити, – архім. Андрій (Конанос)

Редактор Головний

«Всіх скорботних Радість»: історія, дива і кілька слів тим, хто сумнівається

Редактор Головний

Архімандрит Андрій (Конанос) – про інформацію, яка формує нашу особистість, або у чому брехня нашого часу

Редактор Головний