25 жовтня 2009 року відбулося прославлення святителя Філарета, архієпископа Чернігівського. З нагоди чергової річниці від цього дня, Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує статтю доцента кафедри історії слов’ян ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка, кандидата історичних наук Тарасенка О. Ф. про життєвий шлях святителя.
Чернігівський архієпископ Філарет (Гумілевський) був одним з найпомітніших і водночас найосвіченіших архієреїв XIX ст. Вихованець Тамбовської духовної семінарії та Московської духовної академії, він все життя присвятив науці. Його праці з історії Церкви, богословської думки, духовної літератури і досі зберігають цікаві матеріали. Розквіт наукової творчості Філарета (Гумілевського) відбувся саме під час служіння на архієрейських кафедрах у Харкові і Чернігові.
Гумілевський – від латинського humilis – маленький, покірний
Майбутній церковний діяч і вчений народився 1802 р. у родині сільського священика на Тамбовщині. Хлопця назвали Димитром (на честь св. вмч. Димитрія Солунського). Зазвичай вдома він навчився читати і писати, потім початковий вишкіл проходив у місцевому Вишинському монастирі. Біографи вказують на природні інтелектуальні здібності майбутнього вченого, що рано далися взнаки. Після закінчення Шацького повітового духовного училища, де під час випускного екзамену з ініціативи місцевого єпископа Іони йому дали нове прізвище Гумілевський (від лат. humilis – маленький, покірний), Дмитро вступив до Тамбовської духовної семінарії, яку успішно закінчив у 1826 р. Протягом 1826 – 1830 рр. він навчався у Московській духовній академії. Саме тут майбутній вчений захопився історією. Імовірно на такий вибір вплинула багата бібліотека навчального закладу, разом з її рукописним зібранням. На останньому курсі академії він прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет, а після випуску був призначений викладачем церковної історії у рідній Alma mater. Через три роки він став інспектором академії, а в 1835 р. очолив цей провідний духовно-навчальний заклад. В академії отець Філарет користувався повагою студентів. Він толерантно ставився до відвідування ними лекцій, якщо помічав студентів у бібліотеці за книжками. Лекції самого майбутнього святителя викликали неабиякий інтерес. З його ініціативи при навчальному закладі було започатковано переклад російською мовою періодичне видання творів “отців” Церкви. За старанне виконання адміністративних обов’язків він був нагороджений орденом Св. Анни II ступеня.
Ризький період життя – початок літературної діяльності
У 1841 р. архімандрита Філарета (Гумілевського) рукоположили в єпископа Ризького, вікарія Псковської єпархії. Нове місце призначення для молодого і талановитого церковного діяча було обрано не випадково. Єпископ Філарет досконало володів німецькою мовою і міг, на думку Святійшого Синоду, легко налагодити стосунки з дворянством та інтелігенцією Прибалтики, яка була переважно німецького походження. На жаль, позитивного контакту так і не сталося, зате саме у ризький період свого життя майбутній святитель розпочав свою літературну діяльність.
У першій половині XIX ст. відбувається становлення церковної історії як науки, з’являються перші синтетичні праці в цій галузі. Протягом 1847 – 1848 рр. вийшла друком п’ятитомна “История Русской Церкви” єпископа Філарета (Гумілевського). У 1840-х рр. також були опубліковані кілька його історичних пам’яток і наукових статей, присвячених окремим проблемам історії Церкви.
Єпископ Філарет на Харківській кафедрі: вчений і адміністратор
У листопаді 1848 р. єпископа Філарета перевели на Харківську архієрейську кафедру. Слобідська Україна справила на нього приємне враження. У Харкові новий архієрей розгорнув активну адміністративну діяльність. Він доклав чимало зусиль для облаштування та ремонту церков і монастирських комплексів, спорудження нових храмів. З його ініціативи у Харкові 1854 р. заснували жіноче єпархіальне училище. Єпископ Філарет приділяв пильну увагу Харківській духовній семінарії, залучаючи найкращі викладацькі сили, зміцнюючи матеріальну базу навчального закладу. Він підтримував тісні контакти з Харківським університетом, відвідував літературні вечори у П.Гулака.
Харківський період біографії вченого-архієрея відзначається творчим піднесенням. Він укладав та видав капітальні праці: “Обзор русской духовной литературы”, “Историческое учение об отцах церкви”, “Русские святые, чтимые всею церковью или местно” і ряд статей у тогочасній періодиці. Але чи не найбільшою заслугою святителя Філарета було те, що він зібрав величезний джерельний матеріал з історії Слобідської України і опублікував п’ятитомну працю “Историко-статистическое описание Харьковской епархии”, яка становить інтерес для широкого кола фахівців. Опріч регіональної історії і цінної (з огляду на нещадність часу) інформації щодо культових споруд і речей, стародавніх ікон, стародруків тощо, преосвященний історик оприлюднив чимало документального матеріалу – десятки актів, універсалів, розпоряджень церковних і світських властей, приватних листів, купчих, духівниць і т.д.
Перебуваючи у Харкові, єпископ Філарет висловлював бажання назавжди залишитися в ньому. Але через конфліктну ситуацію з можновладцями він змушений був залишити місто.
У 1857 році владика Філарет був возведений у сан архієпископа.
У травні 1858 р. харківського владику викликали до Петербурга “для присутствования в Святейшем Синоде, сроком на один год”, а через рік його призначили на Чернігівську архієрейську кафедру.
Сім останніх років життя: визначний Чернігівській архіпастир
У Чернігові пройшли останні сім років життя святителя Філарета, де він зробив так багато, що його слушно називають визначним Чернігівським архієреєм поряд з архієпископом Лазарем (Барановичем), святителем Іоанном (Максимовичем). На новій кафедрі єпископу Філарету у спадок залишилося чимало невирішених проблем. Для більш тісного спілкування з віруючими і численними прохачами, владика кожної зими переносив свою резиденцію з архієрейського дому, розташованого на околиці міста, у зручний для відвідування Єлецький монастир. Один з перших його заходів у Чернігові був спрямований на підтримку освіти у регіоні. У середині 50-х рр. XIX ст. на Чернігівщині налічувалося лише 20 початкових приходських шкіл. Для налагодження навчального процесу він розпорядився “на 25 р. Букварей на Малороссийском наречии и на столько же книжек “Училище благочестия” и иные 172 экземпляра разного наименования книг разослать к благочинным для раздачи лучшим ученикам и ученицам приходских церквей”. Активна діяльність архієпископа Філарета в галузі початкової освіти збіглася в часі з піднесенням українського національно-культурного руху. Владика підтримував ініціативи місцевої культурної еліти, спрямовані на запровадження української мови у навчальних закладах.
Показовим є рішення Чернігівського архієрея запровадити українську мову викладання у початкових школах. У резолюції на рапорт благочинних Борзенського повіту з цього приводу 2 січня 1863 р. він написав: “Так как в епархии Черниговской народное наречие -малорусское, а великорусское особенно детям мало понятно, то для успешнейшего обучения детей грамоте и Закону Божию необходимо, дабы наставники школ объясняли уроки не иначе, как на местном наречии малорусском”. Завдяки рішучим заходам архієпископа Філарета проблему початкової освіти в регіоні вдалося зрушити з місця. Унікальним явищем наприкінці 50 – на початку 60-х рр. XIX ст. стали недільні школи. Святитель відразу відгукнувся на цю ініціативу і сприяв її становленню й функціонуванню на Чернігівщині. 1866 р. заходами Філарета (Гумілевського) у Чернігові було також відкрито жіноче єпархіальне училище, якому на початку XX ст. надали ім’я Філаретівське.
Святитель-науковець: “архієрей буквально працював день і ніч”
Незважаючи на завантаженість по управлінню єпархії, у цей період архієпископ Філарет продовжував інтенсивно працювати на науковій ниві. Дійсно, великий обсяг його літературної продукції за сім років у Чернігові підтверджує свідчення сучасників про те, що архієрей буквально працював день і ніч. Не до кінця поцінованим залишається його внесок у розвиток регіональної історіографії, бо його історико-краєзнавчі студії давно потребують наукового перевидання.
Вивчати історію Чернігівської єпархії архієпископ Філарет заходився одразу після прибуття у Чернігів. Уже у 1860 р. “Труди Киевской духовной академии” надрукували його нариси “Черниговские иерархи” та “Историческое сведения о раскольниках Черниговской епархии”. Того ж таки року ці нариси з невеликим додатком вийшли окремим одним виданням у Чернігові під назвою “Общий обзор епархии Черниговской”. Наступного року побачила світ його книга “Кафедральные Черниговские монастыри: Ильинский, Елецкий и Борисоглебский (с приложением нескольких неизданных сочинений Св. Димитрия и многих грамот)”.
На початку 60-х рр. XIX ст. у Російській імперії спостерігалось піднесення духовної журналістики. Один за другим з’являються академічні й провінційні духовні часописи. У липні 1861 р. з ініціативи архієпископа Філарета було засновано “Черниговские епархиальные известия”, які складалися з двох частин. У першій – офіційній – друкувалися урядові та синодальні накази, розпорядження та інша офіційна інформація. Неофіційна частина часопису призначалася для висвітлення минулого і сучасного життя краю. Саме на сторінках “Черниговских епархиальных известий” вчений розпочав реалізацію свого задуму – створення повного історико-статистичного опису Чернігівської єпархії. Зрештою, святитель уклав описи 23 монастирів Чернігово-Сіверщини і населених пунктів 15 повітів Чернігівської губернії. При укладанні описів він залучив документи Чернігівської консисторії, Чернігівського архієрейського дому і Чернігівської духовної семінарії. Архієрей також користувався архівом губернського правління і приватними зібраннями.
Архієпископ Філарет перебував у близьких творчих стосунках з місцевими дослідниками О.Марковичем, О.Ханенком, Г.Милорадовичем, С.Носом.
Історико-статистичний опис Чернігівської єпархії архієпископа Філарета став значним явищем у розвитку церковно-історичних студій в регіоні. Вдруге після праці О.Шафонського було створено загальну картину минулого Чернігово-Сіверщини. Значний інтерес становлять відомості про стародавні ікони, культові речі, стародруки і документи, що зберігалися у монастирських архівах та приходських церквах. Автор оприлюднив сотні актів, універсалів, розпоряджень церковної та світської влади, приватних листів. Великий обсяг залученого документального матеріалу надавав особливої цінності праці святителя, яка стала помітним явищем у церковній історіографії. Невдовзі після заснування Чернігівського губернського статистичного комітету, архієпископ Філарет став дійсним його членом і протягом усього часу свого архієрейства у Чернігові тісно співробітничав з цією установою.
Знайдений у 1907 р. чернігівським краєзнавцем П.Добровольським документ засвідчив намір архієпископа Філарета (Гумілевського) заснувати історичне товариство у Чернігові. Вчений-архієрей, відзначаючи плідну діяльність небагатьох археографічних та історичних товариств тогочасної Російської імперії, зауважив, що “при всем этом каждый должен согласиться, что по громадности предмета, труды одних этих обществ далеко не исчерпывают его!” Він закликав усіх місцевих любителів історії до співпраці й складання необхідної документації, щоб звернутися до міністра з проханням про відкриття у Чернігові історичного товариства і затвердження його статуту. Але ці плани не були реалізовані.
Окрім церковно-історичних студій, у Чернігові владика Філарет перевидав усі свої попередні твори, деякі із значними доповненнями, написав і оприлюднив такі капітальні праці, як “Исторический обзор песнопевцев и песнопений греческой церкви”, “Русские святые, чтимые всею церковью или местно”, “Святые южных славян”, “Святые подвижницы восточной церкви”, “Православное догматическое богословие” тощо.
Активна і плідна науково-літературна діяльність архієпископа Філарета в останній період його життя здобула належне визнання та оцінку. У 1860 р. “Конференция Киевской духовной академии” надала йому ступінь доктора богослов’я. Під час святкування п’ятдесятиріччя Московської духовної академії восени 1864 р. архієпископ Філарет був серед шанованих гостей. Наступного року “конференция Московской духовной академии” обрала його до числа почесних членів. Нарешті, у 1866 р. архієпископ Філарет був “сопричислена ордену Св. Александра Невского”.
Влітку 1866 р. на півдні Чернігівської губернії спалахнула епідемія холери. Святитель Філарет вирішив відвідати цей регіон. Під час подорожі владика захворів і 9 серпня помер у м. Конотопі. Його було поховано під алтарем Троїцького собору в Чернігові.