Скрізь потрібні віруючі люди. Світ задихається без християнства.

Про святого князя Олега Романовича Брянського (у хрещенні Леонтій) ми знаємо мало. Відомо, що він був онуком святому мученику князю Михайлу Чернігівському, вбитому в Орді татарами. Літопис говорить, що в 1274 році князь Олег разом з князем Романом Михайловичем Брянським, своїм батьком, воював проти Литви. Після 1274 року він залишив княжий престол, поступившись ним брату, і постригся в ченці з ім’ям Василій.

Князь ніс чернечий подвиг в Брянському Петропавлівському монастирі, зведеному на його кошти. Там він і спочив близько 1285 року і був похований в монастирському храмі. За свідченнями сучасників, Василій строго дотримувався всіх чернечих обітів і статутів, був прикладом для інших ченців обителі.

* * *

Постриг князів та князівен в чернецтво було поширеною традицією в Древній Русі. Приймали чернецтво, як правило, перед смертю, в надії на прощення гріхів в чині постригу. Однак відомо чимало випадків, коли представники княжого роду йшли в монастир в розквіті сил і віддавали найкращі роки Богу.

Важко уявити собі таке сьогодні. Чи можна уявити, наприклад, що в монастир йде хтось із наших нинішніх президентів, міністрів, депутатів? Навряд чи. На жаль, святість і благочестя зникли зі світу політики. А колись же були там.

В монахи продовжують йти, наприклад, представники шоу-бізнесу: артисти, музиканти. Стають ченцями вчорашні спортсмени, вчені, лікарі. А ось політики – вже ні. Ці часи минули. Таке відчуття, що в державних органах або зовсім немає, або майже немає християн.

Правителі Древньої Русі були здатні і на такі діяння, як, наприклад, вчинок святого князя Андрія Смоленського. Ще в юні роки він, переймаючись князівськими чварами, таємно пішов з дому і оселився при маленькому безвісному храмі як простий паламар. Паламарське служіння він ніс 30 років. Про його княже походження дізналися тільки після смерті – по князівській гривні на шиї і короткій записці в руці.

В монахи продовжують йти, наприклад, представники шоу-бізнесу: артисти, музиканти. Стають ченцями вчорашні спортсмени, вчені, лікарі. А ось політики – вже ні.

Так, сьогодні таке важко собі уявити. Може, це відбувається через те, що взагалі сильно впала народна церковність. А може, світ політики і влади дійсно став бруднішим і страшнішим, ніж раніше, і там нестерпно перебувати християнській душі. У спорті християнину добре. У кіно – теж. А в політиці – ні.

Це все дуже сумно, сумно і погано. Тому що християни повинні бути всюди, у всіх прошарках суспільства і в усіх соціальних групах. Християни – закваска, яка робить те чи інше суспільство життєздатним, дає надію на майбутнє. Як говориться в пам’ятці давньохристиянської писемності «Послання до Діогнету»: «Що в тілі душа, то в світі християни».

Коли християни повністю підуть зі світу, з усіх його занять і справ – тоді світу кінець. Може, про цю втечу Церкви зі світу і говорять загадкові рядки книги «Апокаліпсис», про втечу дружини в пустелю (див. Одкр. 12, 6). Власне, тоді і наблизиться той самий кінець світу, якого багато хто так боїться. Тому що у розбещеного гріхом світу вже не буде ніякої надії на одужання.

Як не вистачає нам сьогодні благочестивих мирян в найрізноманітніших сферах роботи і життя! Крім гріховних, зрозуміло. Поки що Господь терпить нас, християнам необхідно наповнювати світ і бути світлом для світу. Навіть в таких малоприємних місцях, як кабінети Верховної Ради або горезвісні «білі будинки».

Зникнення святості зі сфери політики – дуже нехороший знак. Земне управління світом переходить в руки людей, які не знають Христа. Чим це закінчиться, знає кожен, хто прочитав Біблію до кінця. Але ми зобов’язані, якщо вже ми живемо в світі, бути світлом для світу. І являти образ Христа всюди, у всіх сферах мирського життя, в тому числі і політичного.

Нам сьогодні дуже потрібні віруючі люди там, в цих дорогих депутатських кабінетах з євроремонтом та кондиціонерами. Там, де один розпис на папірці вирішує долю храму – бути йому чи не бути, а якщо бути, то в якій юрисдикції. Або долю монастиря – віддати ділянку під його будівництво, чи ні – і т.д.

Християни повинні бути всюди, у всіх прошарках суспільства і в усіх соціальних групах. Християни – закваска, яка робить те чи інше суспільство життєздатним, дає надію на майбутнє.

Та й скрізь сьогодні християни потрібні: в лікарні і театрі, академії наук і спортивній секції, в армії і школі, на заводі і в дорогому офісі, на телебаченні і радіо. Скрізь потрібні віруючі люди. Світ задихається без християнства. «Що в тілі душа, то в світі християни». Християнство – душа світу.

Нам потрібні такі люди, як святий Олег Брянський – і далеко не всім таким людям сьогодні необхідно йти в монастирі. Комусь потрібно залишатися з нами, і нести християнство світу. Слава Богу, такі люди ще є. Але, дай Бог, щоб їх було більше. Мабуть, про це варто попросити святого Олега Брянського в день його пам’яті.