Святе подружжя Петро і Февронія Муромські – найяскравіші особистості Святої Русі, які своїм життям відобразили її духовні цінності й ідеали. Життя Петра і Февронії є зразком християнського шлюбу, їх по праву вважають покровителями сімейного життя.
Князь Петро був молодшим братом князя Павла, що княжив у місті Муромі. Одного разу у сім’ї Павла трапилося лихо – по навіюванню диявола до його дружини став літати змій. Сумна жінка, яка поступилася демонській силі, про все розповіла чоловікові. Князь приказав дружині вивідати у лиходія таємницю його смерті. З’ясувалося, що смерть супостату “призначена від Петрова плеча і Агрікова меча”. Дізнавшись про це, князь Петро негайно зважився вбити насильника, поклавшись на допомогу Божу. Незабаром на молитві в храмі йому відкрилося, де зберігається Агріковий меч, і, вистеживши змія, Петро вразив його. Але перед смертю змій окропив переможця отруйною кров’ю, і тіло князя покрилося струпами і виразками.
Ніхто не міг зцілити Петра від тяжкої хвороби. З покірністю зносячи муки, князь у всьому віддався Богу. І Господь, промишляючи про Свого раба, направив його в Рязанську землю. Один з юнаків, що були надіслані на пошуки лікаря, випадково зайшов в будинок, де застав за роботою самотню дівчину на ім’я Февронія, дочку дереволаза (за іншими джерелами бджоляра), що мала дар прозорливості й зцілення хворих. Після всіх розпитувань Февронія приказала слузі: “Приведи князя твого сюди. Якщо буде він щиросердечним покірливим в словах своїх, то буде здоровий!”
Князя, який сам ходити вже не міг, привезли до будинку, і він послав запитати, хто хоче його вилікувати. Він обіцяв тому, хто вилікує, – велику нагороду. “Я хочу його вилікувати, – без натяків відповіла Февронія, – але нагороди ніякої від нього не вимагаю. Ось до нього слово моє: якщо я не стану дружиною йому, то не личить мені лікувати його”. Петро пообіцяв одружитися, але в душі злукавив: гордість князівського роду заважала йому погодитися на подібний шлюб. Февронія зачерпнула хлібної закваски, дунула на неї і звеліла князю вимитися в лазні і змастити всі струпи, крім одного.
Благодатна дівчина мала премудрість святих Отців і призначила таке лікування не випадково. Як Господь і Спаситель, зцілюючи прокажених, сліпих і розслаблених, через тілесні недуги лікував душу, так і Февронія, знаючи, що хвороби попускаються Богом у випробування і за гріхи, призначила лікування для плоті, маючи на увазі духовний сенс. Баня, згідно зі Святим Письмом, образ хрещення й очищення гріхів (Еф. 5: 26), заквасці же Сам Господь прирівняв Царство Небесне, яке успадковують душі, вибілені банею хрещення (Лк. 13: 21).
Оскільки Февронія прозріла лукавство і гордість Петра, вона веліла йому залишити незмащенним один струп як свідоцтво гріха. Незабаром від цього струпа вся хвороба відновилася, і князь повернувся до Февронії. Вдруге він стримав своє слово. “І прибули вони в місто Муром й почали жити благочестиво, ні в чому не переступаючи Божі заповіді”.
Після смерті брата Петро став князювати в місті. Бояри поважали свого князя, але пихаті боярські дружини не злюбили Февронію. Не бажаючи мати правителькою над собою селянку, вони підучили своїх чоловіків недоброму. Всякі наклепи намагалися зводити на княгиню бояри, а одного разу збунтувалися і, втративши сором, запропонували Февронії взяти те, що їй до вподоби й піти з міста. Княгиня нічого, крім свого чоловіка, не бажала. Зраділи бояри, так як кожен потай мріяв зайняти княже місце, і сказали про все своєму князю. Блаженний Петро, дізнавшись, що його хочуть розлучити з коханою дружиною, вважав за краще добровільно відмовитися від влади й багатства і віддалитися разом з нею у вигнання.
Подружжя попливли по річці на двох судах. Один чоловік, що плив зі своєю сім’єю разом з Февронією, задивився на княгиню. Свята дружина відразу розгадала його помисел та м’яко докоряла: “Почерпни воду з однієї й іншої сторони човна, – попросила княгиня. – Однакова вода чи одна солодше іншої? “- “Однакова”, – відповів той. “Так і єство жіноче однакове, – мовила Февронія. – Чому ж ти, забувши свою дружину, про чужу думаєш?” Викритий чоловік зніяковів і покаявся в душі.
Увечері вони причалили до берега і стали влаштовуватися на нічліг.
“Що тепер з нами буде?” – з сумом міркував Петро, а Февронія, мудра і добра дружина, ласкаво розважала його: “Не сумуй, княже, милосердний Бог, Творець Самовидець всіх, не залишить нас у біді!” У цей час кухар почав готувати вечерю і, щоб повісити котли, зрубав два маленьких деревця. Коли закінчилася трапеза, княгиня благословила ці обрубочки словами: “Щоб були вони вранці великими деревами”. Так і сталося. Цим дивом вона хотіла зміцнити свого чоловіка, передбачивши їх долю. Адже коли “для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе” (Іов. 14: 7), то людина, що сподівається і надіється на Господа, буде мати благословення і в цьому житті, і в майбутньому.
Не встигли вони прокинутися, приїхали посли з Мурома, благаючи Петра повернутися на князювання. Бояри посварилися через владу, пролили кров і тепер знову шукали миру і спокою. Блжж. Петро і Февронія зі смиренністю повернулися в своє місто і правили довго і щасливо, творячи милостиню з молитвою в серці. Коли прийшла старість, вони прийняли чернецтво з іменами Давид і Єфросинія і благали Бога, щоб померти їм в один час. Поховати себе заповідали разом в спеціально приготовленій труні з тонкою перегородкою посередині.
Вони померли в один день і годину, кожен в своїй келії. Люди вважали нечестивим ховати в одній труні ченців і посміли порушити волю покійних. Двічі їх тіла розносили по різних храмах, але двічі вони дивним чином опинялися поруч. Так і поховали святе подружжя разом біля соборної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. З тих пір святе подружжя ніхто не турбує. Відразу ж після смерті князь Петро і його дружина Февронія стали шануватися в народі як люди особливо праведного життя. У XVI столітті подружжя були зараховані до лику святих. Їм і зараз можна поклонитися в їх усипальниці в Свято-Троїцькому жіночому монастирі міста Мурома.
Петро та Февронія прожили разом довгі роки, і, напевно, їм довелося зіткнутися з чималою кількістю труднощів настільки дрібних і численних, що жоден літописець ніколи не став би фіксувати їх. Однак саме дрібниці, як правило, стають причиною охолодження відносин між подружжям. Петро і Февронія – люди, що пройшли через ці труднощі і зберегли свої почуття, тому, що воно перестало бути простою земною любов’ю двох людей. Любов чоловіка і жінки переросла в вічну любов, яка перемогла смерть.
Історія життя святих чудотворців, благовірних і преподобних князя Петра і княгині Февронії, багато століть існувала в переказах Муромської землі, де вони жили і де зберігаються їх чесні мощі. Згодом справжні події придбали казкові риси, злившись в народній пам’яті з легендами й притчами цього краю.
Записав оповідання про благовірних князів в XVI священник Єрмолай Прегрішний (у чернецтві Єразм), талановитий літератор, широко відомий в епоху Івана Грозного. Зберігши в житії фольклорні риси, він створив дивовижну поетичну повість про мудрість і любов.
Ці святі прославляються Церквою не як преподобні, хоча во прийняли в кінці свого життя схиму, не як мученики і сповідники, хоча вони і були вигнані зі свого міста. Піст і молитва були частиною їхнього сімейного життя, приниженням і небезпекам вони піддавалися за те, що зберігали вірність один одному.
Яке церковне свято 5 серпня? Дізнайтеся все про прикмети та заборони у цей день.
Петро і Февронія – зразок християнського шлюбу і вважаються покровителями сім’ї. Тому кожна православна сім’я не втомлюється звертатися з молитвою до Муромських чудотворців, з проханням у них заступництва, миру й добра.
За матеріалами православних інтернет-видань
