У Писанні сказано, що наприкінці часів усі мертві воскреснуть і стануть перед Господнім судом.
Але що відбувається з померлими до воскресіння? Вони «сплять» чи перебувають «у свідомості»? Чи можуть вони бачити тих, хто живе, і чи можуть ті, хто живе з ними?
З настанням смерті для людини все закінчується?
Смерть із християнської точки зору є тимчасовим розлученням душі з тілом. Наше тіло припиняє функціонувати та розкладається. Однак це не означає, що наша свідомість згасає. Ми продовжуємо існувати як особистості, усвідомлювати те, що відбувається; зберігаємо здатність спілкуватися з іншими душами, Богом і ангелами; радіємо чи страждаємо. Нам відкривається зовсім новий світ, про який раніше ми могли лише невиразно здогадуватися.
То хто радіє, а хто страждає після смерті?
Для тих, хто помер у вірі і приніс Богові покаяння у гріхах, вихід із тіла може виявитися неймовірно урочистою та радісною подією. Як говорить Писання, “блаженні мертві, що вмирають у Господі; так, каже Дух, вони заспокояться від трудів своїх, і діла їх йдуть за ними слідом” (Откр.14:13).
При цьому, як застерігає Сам Христос, ті, хто помер у гріху та противленні Богу, як заможний чоловік з притчі про багатія і Лазаря, можуть опинитися у пеклі, місці муки (Лк 16:19–31).
Цей посмертний поділ на виправданих та засуджених називають «приватним судом», на відміну від загального (так званого Страшного) суду, який відбудеться після загального воскресіння мертвих.
Чому для справжніх християн смерть – радість?
Благочестивий християнин опиняється після смерті тіла в присутності Христа, разом з Його святими, у невимовній красі, радості та втішенні. Його шлях завершився, він прибув додому, де його з урочистістю зустрічають ангели і людські душі, які зберегли вірність Господу. Усі скорботи, праці та страждання земного життя залишилися позаду.
Як каже про це святий апостол Павел: маю бажання звільнитись і бути з Христом, бо це незрівнянно краще (ніж залишатися на землі) (Флп 1:23).
Місце, куди потрапляють померлі після смерті, і є місцем вічного спокою покійних?
Місце, куди потрапляють померлі після смерті, це тимчасовий притулок праведників. Вони перебувають у ньому до дня загального воскресіння, коли їхні душі знову з’єднаються з нетлінними, тобто вже не схильними до хвороби і смерті, тілами. Тільки після воскресіння людям стане доступна вся повнота радості життя у перетвореній Вселенній.
Подібним чином відбудеться з тими, хто після смерті потрапляє в місце страждання. На них також чекає тілесне воскресіння, загальний суд – і лише потім визначиться їхня остаточна доля.
Чи знають померлі про те, що відбувається на землі?
У книзі Одкровення апостола Іоанна Богослова ми дізнаємося, що мученики, які перебувають на небесах, моляться про припинення зла, що відбувається на землі: “І заволали вони гучним голосом, кажучи: Доки, Владико Святий і Істиний, не судиш і не мстиш живим на землі за кров нашу?” (Откр. 6:10).
Святі на небесах бачать нас, знають про всі випробування, через які ми проходимо. Не дарма Церква звертається до них із проханням: «Всі святі, моліть Бога за нас».
Чи можемо ми вплинути на долю померлих?
Так, ми можемо молитися за них Богові: як у домашній молитві, так і соборно, у храмі. Особливо у дні, спеціально встановлені Церквою для поминання померлих, – батьківські суботи. При цьому уточнимо, що наша молитва змінює не долю померлого, а його духовний стан, який визначає його посмертну долю.
Чи можемо ми спілкуватися з покійними?
Безпосередньо – поки що ні. Доведеться потерпіти до того дня, коли всі ми возз’єднаємось у Бога. Спроби викликати мертвих, самочинно проникати в потойбічний світ, як і будь-які інші окультні практики, категорично заборонені Писанням: «…Не повинен знаходитися у тебе… чаклун, що викликає духів, чародій і той, що викликає мертвих; бо огидний перед Господом кожен, хто робить це, і за ці мерзоти Господь, Бог твій, виганяє їх від лиця твого» (Втор.18:10-12).
Однак ми можемо звертатися до Бога з проханнями подбати про наших покійних близьких, пробачити їхні гріхи, упокоїти їхні душі в місці світлому та радісному. Таким чином, ми встановимо опосередковане спілкування і з ними самими.
Сергій Худієв, православний публіцист
