Акафіст – це особливий жанр церковної гімнографії, присвячений прославлянню тієї чи іншої священної події (наприклад, акафіст Різдва Христового або свята Покрова Пресвятої Богородиці) або святого (наприклад, акафіст преподобним отцям Києво-Печерським). З грецької мови слово «акафіст» можна перекласти як «неседален».
Чому він має таку назву? У богослужбовій традиції на утрені (богослужіння, яке зараз відбувається ввечері, разом з вечірньою) є молитвослів’я іменовані «седальнами». Під час читання цих молитов віруючих дозволялося сидіти, тому що вечірнє богослужіння раніше тривало не дві-три години, як зараз, а сім-вісім годин, а то й довше (зараз це можна побачити, наприклад, на Афоні). І наявність седальнів дозволяло тим, хто моляться, трохи присісти і відпочити. Назва ж «акафіст» говорить про те, що під час виконання цих молитвоспівів сидіти не дозволялося, що вказує, насамперед, на важливість даного жанру.
Акафіст складається з 25 пісень: 13 кондаків і 12 ікосов, які виконуються поперемінно, причому останній кондак – 13-й – тричі.
Канон – це також особливий рід церковних піснеспівів, за структурою відмінний від акафістів. Сама назва «канон» з грецької перекладається як «правило», «зразок».
Цей переклад говорить, насамперед, про те, що всі канони шикуються за одним певним зразком: спочатку співається ірмос як якийсь заголовний вірш, а після читаються (або співаються – що рідше) інші молитвослів’я, присвячені певній події – тропарі.
Зазвичай і канони, і акафісти виконуються, як вже було сказано вище, на вечірньому богослужінні. Однак, якщо канон є обов’язковою частиною вечірнього богослужіння, то акафіст виконується за бажанням, наприклад, напередодні великих свят.
