Поняття чесноти як категорії етики займає винятково важливе місце у вченні про християнську моральність. В античній філософії поняття «чеснота» означало, з одного боку, — зовнішні, фізичні, хоча й неодмінно цінні й позитивні якості (наприклад, родючість розглядалося як «ґрунту», гострий зір як «ока» і т.п. ); з іншого боку, цим словом позначалися властивості й суто внутрішнього, психологічного порядку (наприклад, мужність, доброта, благородство душі та взагалі всіляка моральна досконалість).
Святі отці й учителі Церкви античному поняттю надали нового, християнського змісту. У чесноті вони вбачали, насамперед, постійне прагнення людської душі до виконання заповідей Божих за сприяння благодаті Божої. Тому у святоотецькій писемності вживається вже в розумінні праведності, святості й набуває буквального смислу доброчинства.
Преподобний Єфрем Сирін іменник утворює від дієслова (обирати), тому що «чеснота, — говорить він, — довільна, і добро робимо ми за власним вибором і своєю волею, а не про ти волі й не з примусу». І з цього погляду основним моментом у визначенні поняття чесноти є акт її добровільного обрання, що неодмінно передбачає в людини, яка обирає її, наявність самосвідомості й вільної волі.
Отже, якщо людина робить добро або обирає те, що спрямоване до благої мети, це й може бути назване доброю справою, або чеснотою. Єдина «досконала чеснота», прикрашена «всім тим, що любить Бог», називається у преподобного «чеснотою одноосібною, яка містить у собі всю красу і все розмаїття чеснот», тобто чеснотою досконалою.
Преподобний Єфрем порівнює досконалу чесноту з «царською діадемою», складеною з багатьох дорогоцінних каменів і добір них перлин; але якщо в діадемі бракуватиме хоча б одного каменю або однієї перлини, то вона вже не може вінчати царську главу. Так само і «одноосібна чеснота»: якщо в ній бракує краси однієї якоїсь чесноти, то вона вже не може називатися досконалою чеснотою.
Читати також: 10 лютого – пам’ять преподобного Єфрема Сиріна
Будучи вінцем усіх чеснот, «одноосібна чеснота», за вченням преподобного Єфрема, поєднує в собі «усю розмаїтість» інших чеснот, тому що «всі вони зв’язані між собою, і одна на іншій тримається; подібно до якогось духовного ланцюга, всі вони одна від іншої залежать: любов від радості, радість від лагідності, лагідність від смирення, смирення від послужливості, послужливість від сподівання, сподівання від віри, віра від слухняності, слухняність від простоти».
І так усі окремі чесноти перебувають між собою у тісному зв’язку, через що істинно досконалим може бути названий лише той, хто здобув єдину сукупну «одноосібну чесноту». Той же, хто здобуває таку чесноту, вже ніколи «ні Бога не ображає, ні ближньому своєму не чинить зла», тому що чеснота «робить людей друзями Божими».
Досконала християнська чеснота, навчає преподобний Єфрем, має «невичерпне багатство». Вона «не скорочується, якщо багато хто береться за неї й багато хто досягає успіху у ній», і «набування чесноти таке, що якби й усі мали частку, багатство її не виснажиться». Преподобний поділяє всі чесноти на душевні й тілесні. Він вирізняє чотири родові чесноти: мужність, розсудливість, цнотливість і справедливість, від яких «народжуються такі душевні чесноти: віра, надія, любов, молитва, смиренність, лагідність, великодушність, терпіння, доброта, негнівливість, богознавство, недратівливість, простота, незворушність, нелицемірство, правдолюбство, воля, відраза від осуду, марнославства, зарозумілості, гордості, заздрощів, підступництва та сріблолюбства, жалісливість, милосердя, щедрість, шанобливість, благоговіння, прагнення майбутніх безсмертних благ, бажання Царства Божого».
До тілесних чеснот він відносить такі як: «помірність, пост, голод, спрага, молитовне пильнування, всеношне стояння, колінопреклоніння, неходіння до бані, задоволеність одним хітоном, сухоядіння, пізнє, і те в малій кількості, споживання їжі, пиття самої тільки води, лежання на голій землі, убогість, некорисливість, виснаженість, недбалість щодо одягу, несамолюбність, самота, безмовність, безвихідне перебування в келії, задоволеність малим, мовчазність, власноручна вправа в рукоділлі, усяке зле страждання й усякий тілесний подвиг».
Усі зазначені вище чесноти, за вченням преподобного, необхідні кожному християнинові для внутрішнього вдосконалення. Але як «душа незрівнянно вища за тіло, так і душевні чесноти вищі ніж чесноти тілесні». Чеснота стає такою лише тоді, коли вона здійснюється не зовні тільки, а й з відповідним настроєм серця. «Бог не вимагає того, що видається добрим, але вимагає наміру, з яким робиться добро… тому що, коли розум випускає з думки благочестиву мету, тоді й доброчесний на вигляд учинок не заслуговує схвалення, тому що зроблене без розсудливості й ненавмисно, хоча й буде добрим, не тільки не приносить ніякої користі, але ще й шкодить».
Але щоб розрізняти такі відтінки духовного життя, потрібне знання його законів й уважність до свого внутрішнього настрою. Для цього подвижник має набути дар розсудливості, яка, за словом преподобного, «є початок будь-якої чесноти». Чому він і ставить її «понад усі чесно ти», говорячи, що розсудливість — це «цариця й чеснота чеснот».
У духовному житті ніхто не може перемогти й одержати нев’янучий вінець вічного життя без боротьби, тому, якщо подвижник бажає «виявитися досконалим», йому потрібно завжди бути «одягненим у чесноти, як у шати і безперестанку докладати зусиль, щоб не позбутися їх».
Нарешті, преподобний Єфрем закликає усіх християн мати постійне піклування й турботу про свій відхід із земного життя. «Усе мине, усе зникне, і ніщо не принесе нам користі в ту (смертну) годину, крім добрих справ, які тут мали. Ці добрі справи — ті чесноти, які «робляться ангелами: любов, смиренномудрість, великодушність, помірність, терпіння, розсудливість, покірність, без мовність, мужність, справедливість, дівоцтво, оплакування гріхів й подібне тому… Чесноти ці постануть за нас у ту годину, — говорить преподобний Єфрем, — і ніхто не протистане їм» .
Преподобний Єфрем Сирін у своїх творах найдокладніше зупиняється на головних євангельських чеснотах: смиренності, терпінні, молитві, пості, цнотливості, покаянні, любові, страху Божому, які й будуть розглянуті згодом.
З книги “Вчення преподобного Єфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами)”
