Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Після першої проведеної Пасхи в Єрусалимі Іісус повертається із Іудеї в Галілею. Повертається одним із трьох можливих паломницьких маршрутів. Щоб зрозуміти, чому з Іудеї в Галілею зручніше йти через Самарію, рекомендую подивитися біблійну карту.
Історія цієї області та її населення дуже цікава, але на цьому зупинятись не будемо. Варто позначити лише те, що жителі Самарії в очах іудеїв виглядали як сектанти. Про розмову з такою неприйнятною для тогочасного юдея сектанткою наше сьогоднішнє Євангельське читання.
В бесіді Христос говорить метафорично, спочатку Його не розуміють, схожа ситуація була у розмові з Никодимом. Під кінець бесіди Він прямим текстом повідомляє про те, що говорив метафорою. Тобто розкриває благу звістку поступово перед своїм співрозмовником.
Церковний проповідник подекуди сприймає цю жінку, як жінку легкої поведінки, але текст нам про це прямо нічого не говорить. На адресу інших нам завжди властиво додумати щось недобре. Навіть і якщо вона декілька раз ставала вдовою, це все одно створювало певну проблему в сприйняття її суспільством, оскільки більше трьох шлюбів не дозволялося. Обставини її особистого життя нам невідомі, проте Христос Бог приймає її достойною співрозмовницею для Себе, чим в багатьох критеріях робить ситуацію скандальною.
В християнській екзегезі були спроби коментувати згадку про п’ятьох чоловіків самарянки алегорично. Тобто у важкий час геополітичної кризи від Ассирійської імперії у область, що тепер називається Самарія, були переселені (спеціально) представники п’яти різних племен. Вони асимілювалися з місцевим залишком іудеїв. Колонізатори принесли в тому числі і свої релігійні традиції. Однак сучасна бібліїстика говорить про неможливість такого сприйняття цього фрагменту.
Як би нам не хотілося влізти в особисту таємницю іншого, Бог залишає це між Собою та самарянкою.
Цікавий факт: Біблія нічого не говорить про походження колодязя, слова самарянки можуть бути відображенням місцевої легенди. Незважаючи на це, ми помічаємо наскільки глибокий і прекрасний контекст ситуації. Той, Хто є джерелом життя, відкриває Себе біля джерела води, яке в своєму розумінні також має значення життя в цій місцевості.
Колодязь є джерелом свіжої нормальної питної води у цьому регіоні. Неспроста вода у цій культурі і навіть в Писанні є символом життя. І ось перед нами прекрасна картина: Джерело життя відкриває себе поряд з іншим джерелом життя. Тільки перше (Христос) пропонує життя, яке розпочинається у цій земній реальності і має розвиток у вічності. Розвиток у прекрасну, обожнену людину.
Христос Бог приносить живу і непідробну Істину – Самого Себе. Спілкування з Ним вгамовує спрагу вічності людини. Важко не помітити, як палко цікавить це питання співрозмовницю Іісуса. І ми знову стаємо свідками чергового розриву шаблону: жінка з сумнівною репутацією виявляється більш здатною до прийняття Істини, яка робить її вільною від своєї проблеми.
Те, що відбувається з самарянкою, переживає кожен, хто увірував у Христа у зрілому віці:
- Христос починає стосунки з нами з того, що спонукає побачити себе справжніх, але не для того, щоб принизити чи образити;
- Іісус бачить у нас не лише погане, а й добре, наше «здоров’я» і за нього «чіпляється»;
- Відкривши для себе Іісуса як Месію, ми відразу поспішаємо поділитися з усіма, кому можна;
- Подолавши страх і сором, розповідаємо про те, якими ми були раніше і як життя змінилося у Христі.
Апостолу Іоанну дуже важливо показати, що мало лише одного слухання про Христа, потрібна особиста зустріч. Ми самі часто стаємо такими ось апостолами, коли своїм прикладом християнської поведінки в екстремальних та важких ситуаціях дивуємо інших. Але одного лише подиву мало. Потрібно відбутися особистій зустрічі з Христом. А далі підтримувати ці стосунки, дбаючи про Його постійну присутність, що реалізується у Церкві Його Імені. Тільки в Його живій присутності нам приходить осяяння – Він Спаситель світу.
Звичайно, не можна обійти стороною розмову Спасителя з апостолами. Він звертається до них, щоб навчити правильно виконувати свої майбутні обов’язки, а разом з ними – і до пастирів Церкви (в будь-яку епоху). У цій бесіді Він знову користується метафоричними висловлюваннями, щоб пояснити причини своєї нестандартної поведінки. Іісус сіє Себе, як насіння Любові через Хрест та Голгофу. Апостоли не працювали над цим, але вони збиратимуть плоди, хоча свого часу і самі стануть насінням.
Прекрасна ситуація, яка збережена для майбутніх поколінь завдяки апостолу Іоанну Богослову. Христос – вищий від всіх умовностей не для того, щоб легалізувати гріх, а для того, щоб дати імпульс до нового життя. Істина відкривається тому, хто її шукає, тому, хто її жадає всім серцем. І в тому числі тому, хто шукає свободи від самого себе. Частіше нас цікавлять деталі особистого життя самарянки, а не те, чого вона стає першою в цьому Євангелії, кому Іісус відкриває прямо своє Месіанство.
Якщо і ми бажаємо свободи в Істині, то вона обов’язкова нас знайде, тільки вже біля «нашого колодязя», там, у чому ми вбачаємо джерело життя, щоб ми відчули суттєву різницю. Аби тільки ми мали бажання та сміливість до свободи, яка відкривається во Христі Іісусі. Ми можемо в своєму церковному житті переживати цю зустріч регулярно, але жага до окремих гріхів може так і не дозволити нам стати по-справжньому вільними вже сьогодні. Амінь.
архім. Феофан (Кирилюк),
настоятель Свято-Покровського храму
м. Луцьк
