Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Кожну важливу в нашому житті справу ми, дорогі брати та сестри, розпочинаємо насамперед з підготовки до неї. Ми обдумуємо, збираємося з силами і тільки тоді приступаємо до виконання.
Церква, як любляча матір, вже декілька неділь поспіль готує нас до Великого посту. І сьогодні остання підготовча неділя, яка іменується Прощеною неділею, коли ми згадуємо вигнання Адама з раю.
Святе Письмо розповідає нам про створення перших людей і перебування їх у раю. Вся створена Богом земля була досконалою, але рай був особливим місцем, перебуваючи в якому, людина ні в чому не мала потреби. Наші прабатьки також були значно досконаліші, ніж ми. Вони не мали ніяких вад чи недоліків, які заважали б їм на шляху вдосконалення та обожнення.
Будучи досконалими і живучи в таких же умовах раю, перші люди разом з тим повинні були дотримуватись і виконувати кілька заповідей, даних їм Богом. Першою була заповідь турботи про творіння Боже. Другою була заборона вкушати плід з дерева пізнання добра і зла, яку й порушили Адам та Єва.
Преподобний Іоанн Дамаскін пише, що дерево пізнання «є пізнання власної природи». Але, скуштувавши його плоди раніше, ніж вони були до цього готовими, прабатьки з розпачем пізнали, що вони не стали рівними Богу. Більше того, вони побачили власну духовну незрілість і як, наслідок, втратили навіть те, що в них було.
Священномученик Іриней Ліонський, з гіркотою каже: «не встигнувши ще стати людьми, вони захотіли стати богами»…
За гріхопадіння перші люди були вигнанні з раю. Адам гірко оплакує свій гріх. Його плач був не тільки за власний гріх, але й за провини його нащадків. Він просить прощення в Бога і можливість повернути втрачений рай для себе та своїх потомків.
Ціль нашого земного життя, дорогі брати та сестри, потрапити у втрачений рай. І саме Великий піст – це той період нашого життя, коли ми маємо подбати про це. Святі отці кажуть, що людина має два крила, які підносять її до Бога – це піст і молитва. Але наш піст сам собою не є самоціллю, це тільки засіб досягнення мети. Наша мета наблизитись до Бога, очистивши свою душу від гріхів посередництвом покаяння та щирої молитви.
Але чи може молитва бути щирою, якщо ми не примирилися з іншими людьми?
В Нагірній Проповіді Спасителя чітко сказано: «Якщо ти принесеш дар твій перед жертовником і згадаєш, що брат твій має проти тебе щось, залиш дар твій і йди та примирись з братом твоїм, і тоді лише принесеш дар твій перед жертовником».
З іншої сторони – покаяння. Чи можемо просити прощення у Бога своїх гріхів, коли не прощаємо нашим ближнім? Адже Господь говорить: «Якою мірою міряєте – такою буде відмірено і вам». І ми самі просимо це у Бога в молитві Господній: «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
Ось і напрошується висновок, що без примирення з ближнім неможливий і наш піст. Ось вона – головна умова успішного проходження посту.
Саме сьогоднішній день тому і називається Прощеною неділею, що ми з вами, дорогі брати та сестри, маємо примиритися з нашими ближніми. Щиро попросити прощення і самим простити. Сказано в слові Божому: «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя» (Яков. 2,13). Такий закон Правди Божої.
Як можна приступати до Божественної трапези, до Святої Чаші під час Великого посту, не простивши один одному взаємних образ. Чи не буде тоді причастя Святих Тайн Іудиним поцілунком Спасителя? Просити прощення у того, кого ми скривдили словом, ділом чи думкою, буває нелегко.
Іноді важко щирим серцем і світлими помислами пробачити того, хто нам завдав болю й образи. Але треба вчитися вибачатися та вибачати. Хтось з мудреців сказав, що прощення – це пилок, який залишає фіалка на колесі, яке її роздушило. І сьогоднішнє Євангельське читання, яке ми чули під час Божественної літургії, закликає нас до прощення, до духовної радості, до милосердя та благодійності. Дає нам поради для того життя, яке приведе до втраченого раю. Святе Письмо говорить: «Де скарби твої, там і серце твоє». Тому важливо багатіти в Бозі посередництвом творення добрих справ.
Цим уривком з Євангелія, яке читається у Прощену неділю, закінчується цикл євангельських зачал, які готували нас до Великого посту. Згадаймо: було Євангеліє про Закхея – саму погану людину в місті. Було повіствування про митаря і фарисея – самого поганого прихожанина в храмі. Була притча про блудного сина – найгіршу дитину в сім’ї. Було Євангеліє про Страшний суд, яке закликало нас бути милосердними до ближніх. І сьогоднішнє Євангельське читання ніби підсумовує і завершує всю цю тематику.
На які роздуми наводять нас всі ці Євангелія? Можливо, ти найгірша людина у твоєму місті, як Закхей, але приклади зусилля під час посту і ситуація зміниться на краще. Можливо, ти найгірший прихожанин на приході, як митар, але посиль свою молитву, зроби її щирішою і ситуація зміниться. Можливо, ти найгірша дитина в сім’ї, як блудний син, використай час посту для того, щоб повернутися до Отця через покаяння та змінити свої відносини з Богом. Можливо, ти не завжди був милосердним, – нагодуй голодного, втамуй спрагу ближнього, відвідай хворого та ув’язненого і ти проявиш милосердя до Самого Христа.
Ти потребуєш прощення – прощай іншим! І всі ми, недосконалі, можемо досягнути хороших результатів, якщо будемо хотіти побачити Христа, як Закхей; будемо бити себе в груди і говорити: «Боже, милостивий будь до мене, грішного», як митар; чи як блудний син скажемо собі: «Встану і піду до Отця мого»!
Ніхто не зможе рости, якщо не зрозуміє, що він маленький, ніхто не розвиватиметься, якщо не усвідомить своїх недоліків. Церква нагадує нам це і веде нас назад до раю. Через піст, через покаяння, через відчуття своєї гріховності ми зможемо воскреснути в день Світлої Пасхи для нового життя з нашим Христом і хай допомагає нам у цьому Сам Господь! Амінь.
Прот. Роман Якубович,
клірик Хрестовоздвиженського храму
м. Луцьк (район Теремно)
(Луцький кафедральний округ)
