В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
“Явися, великий Господній Хрест! Покажи мені образ божественний краси Твоєї нині!”
Такі слова ми чули сьогодні на богослужінні. Хрест Господній засолоджує гіркоту і всі буди та спокуси віруючих – так ось оспівує Свята Церква. Усі ми більше чи менше наражаємося в цьому житті бідам і маємо потребу у втішенні. Втіха людська – завжди слабка, ненадійна і неповна, бо наші втішителі такі ж люди, як і ми, а отже потребують допомоги інших. Один Хрест Господній завжди всім і у всіх нещастях може подати істинну втіху та вірну відраду. Але від чого походять наші скорботи?
Найчастіше – це тілесні недуги. Хвороби, як невідступний ворог, лякають людину і лишають її спокою. Але погляньмо на Хрест! На Ньому ми бачимо Господа, вкритого ранами від ніг до голови, Він все це терпів, щоб повернути людині не тільки здоров’я, але й дарувати славне безсмертя!
Сердиться ще людина в недостатку життя. Плачуть батьки, що їх діти голодні чи гірше одягнуті і не мають можливості позбутися життєвих незручностей. Але, найгірше те, що все менше людей відгукуються на чужі страждання, біль і втрати. Церква, як любляча мати, закликає нас до підніжжя Хреста. Адже все своє життя Господь наш Іісус Христос не мав де голови схилити. І схилив її на Хресті! Буйний натовп зняв останній одяг, насміхався та замість води дав оцет пити. Христос вмирав на Хресті всіма покинутий та зовсім безпорадний! Для чого же ці всі страждання? А для того, щоб ними втішилися всі нещасні, всі вбогі духом та тілом, котрим повертається вічний, істинний скарб!
У наш самолюбний час є ще одне горе – це образа. Люди в метушні гоняться за почестями і славою, всім хочеться бути видними в суспільстві, хочуть піару. Хтось заради слави і багатства зневажає інших, не дає можливості іншим стати видними і знатними, щоб вони могли приносити користь державі і суспільству. І втіхою для тих, кого не пускають служити правдиво біля підніжжя Хреста є втіха – Хрест повертає славу всім гонимим за правду. Коли Христос-Спаситель зціляв хворих, виганяв бісів і вчив людей правді, то Його називали лукавим і чародієм…
Ще одне горе – це зрада друзів. Поки ми здорові, багаті, життєрадісні, то і друзів у нас багато. Як тільки щось у нас починає неладитися, то друзів стає все менше і менше. А як вбиті горем люди потребують доброго слова від тих, кого раніше самі втішали!
Але ж і тут образ Христа показує нам істинного друга – Господа Іісуса. Єдиний щирий друг, Який нас не зрадив, Він поклав душу свою за нас.
Нарешті, найбільше горе – це смерть. Ми втрачаємо своїх рідних і близьких. У цьому горі людина не хоче ні багатства, ні слави, а тільки хоче повернути своїх рідних і близьких. На Хресті Христос постраждав, щоб воскресити людей і навіки з’єднати з тими, котрих смерть розлучала з нами на короткий час. Зло – всюди! Його не перерахувати. Корінь всього горя і зла є гріх. Добре, коли людина розкається, дослухається до своєї совісті і голосу Церкви. Страждає душа при згадці таємних і явних гріхів. Совість, як молот важкий, б’є по наших почуттях, жахається грішник: що я зробив? Що мені буде за це? І заспокоєння знову у підніжжя Хреста! На Животворчому Хресті звершене прощення всіх наших гріхів, у яких ми розкаялися. Також на Хресті зображено виправдання всім християнам, які мають надію на милосердя Боже.
Приступімо і ми до Чесного і Животворчого Хреста, і поцілуймо Його з вірою та любов’ю. Хрестом ми хрещенні в купелі, хрест на грудях у православного християнина, хрест на могилі. У ньому – наші відрада і надія. Амінь.
Прот. Сергій Шемчук,
настоятель Свято-Воскресенського храму
смт. Маневичі
(Маневицький благочинний округ)
