В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі у Господі браття та сестри! Сьогоднішнє недільне Євангельське читання розповідає про зцілення, яке Господь наш Іісус Христос здійснив у часі Своєї проповіді. Євангелист Матфій у попередніх Євангельських текстах вже благовіствував про зцілення Господом слуги сотника, гадаринських біснуватих, розслабленого в Капернаумі та воскресіння дочки начальника синагоги Іаіра.
Кожен, хто почув сьогоднішню Євангельську розповідь про зцілення двох сліпих і німого біснуватого – будь це віруюча людина, яка щонеділі в храмі, або ще не зовсім воцерковлена, яка в храм прийшла з будь-яких життєвих причин – зможе відповісти, що Господь через зцілення дарував невимовну радість тим, хто страждав у фізичних і духовних хворобах!
Але чи тільки заради людської радості звершував Господь зцілення? Чи, можливо, для того, щоб людство пізнало довготерпеливість, милість і любов Бога до вінця Свого творіння – людини? Слово Боже устами апостола Павла дає відповідь, що Господь «хоче, щоб усі люди спаслися та прийшли в пізнання істини» (1Тим. 2, 4).
Також через цю Євангельську розповідь ми пізнаємо, що спасіння людини здійснюється таємничо благодаттю Божою і з власної волі людини, як у прикладі сліпих, котрі кричали до Господа: «Помилуй нас..!» А ще спасіння людини звершується через істинне Богошанування, що виражено в словах сліпців, які звертаються до Господа: «Іісусе, Сину Давидів, помилуй нас!»
Так, звертаючись до Христа Месіанським титулом – Сину Давидів, вони показують свою віру в Нього, як в очікуваного Месію. Отже, назвавши Іісуса Христа прилюдно Сином Давидовим, сліпі виявляють найдорогоцінніше – свою віру, і, що їхня тілесна сліпота не завадила їм бачити істину.
Віра, дорогі браття та сестри, не залежить від фізичного зору. Вона таїться в глибинах серця. Навіть, якщо очі стануть слабкими і буде необхідність в окулярах, а, можливо, перестануть бачити зовсім, то віра подолає слабкий зір та неміч тілесну, бо Господь ніколи не полишає тих, хто вірує в Нього. І, «коли ж Він увійшов у дім, сліпці приступили до Нього, а Він спитав їх: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Тоді Він доторкнувся до очей їхніх і сказав: по вірі вашій хай буде вам. І відкрились очі їхні» (Мф. 9, 28-29).
Продовжуючи читати недільне Євангеліє, ми помітимо, що Господь звершив ще одне чудо. Він зцілив приведеного до Нього німого біснуватого чоловіка: «Коли ж сліпці повиходили, привели до Нього німого, що був біснуватий. Коли ж Він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: ніколи не було такого в Ізраїлі!»
Зворушливо для душі і дивовижно для слухачів Христа звершувалися чудеса! «І ходив Іісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляюючи всяку хворобу і всяку неміч в людях» (Мф.9, 35).
Все, що сьогодні було прочитано в Євангелії від Матфія, наштовхує на думку про те, а як могло змінитися життя зцілених? А, якщо вдуматись про те, що Слово Боже через Священне Писання звернуте не тільки до слухачів того часу, а й до кожної людини, яка прийшла в цей земний світ, то поставимо питання кожен для себе: а що змінилося в моєму житті, коли я народився як християнин в таїнстві Хрещення? Чи не підвладні частини мого тіла, які прийняли освячення в таїнстві Миропомазання злим силам, які діють на мене ненавистю, злістю, роздратуванням, заздрістю, гнівом, гордістю, обманом, блудними думками і ділами? Чи не забруднив я свою чисту душу гріхом? Чи зігріваю в собі істину чисту віру в Бога, яка піднімає мене кожної неділі на богослужіння, щоб там на молитві, як прозрівші душею сліпці, творити свою молитву Богу: «Помилуй мене Іісусе Сину Давидів!», «Помилуй мене Боже, помилуй мене… і багатостраждальну Неньку Україну, і воїнів на полі боротьби, і батьків, і дітей, і весь побожний український народ!»
І нехай ця молитва буде щонеділі, щодня, щохвилини від нас дітей Божих: «бо так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ був спасенний через Нього. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, бо не повірив в Ім’я Єдинородного Сина Божого» (Iв. 3, 16-18).
Але, на жаль, дорогі браття та сестри, в духовному житті можна спостерігати і дещо протилежне, про що було обмовлено вище. Або слабку віру, або маловір’я, або невірство взагалі, не бажання молитися, байдужість, черствість, бездуховність, що приводить до віддалення від Бога, як в цьому так і в майбутньому, вічному житті.
Один віруючий, але в духовному плані байдужий чоловік мав дуже побожну дружину. І кожного разу, коли вона у неділю чи свято йшла до храму, він говорив їй: «Помолися там і за мене». Таким чином заспокоював себе і свою совість. І ось одного разу, коли жінка пішла до храму на богослужіння, чоловік приліг відпочити й заснув. Йому приснився сон, що він стоїть разом зі своєю дружиною біля Небесних воріт. Він сильно вхопився за її руку і промовив: «Тепер підемо разом!» Але голос, який лунав звіддаля розпорядився інакше, кажучи жінці: «Ти можеш увійти, але без чоловіка». І вона раптом віддалилась від нього і зникла за дверима, які зачинились перед ним. Нещасний чоловік залишився сам перед брамою. Від страху прокинувся зі сну і дуже зрадів, що це був тільки сон!
Добре, що це був сон, але з таких снів кожен християнин повинен зробити висновок, що земне і вічне життя залежить одне від одного. У кожного є час тут на землі потурбуватися, щоб на завершення земного життя перед нами не зачинилися Врата Небесні та відчинилась пекельна пропасть. Для цього потрудимось духовно і візьмемо приклад з апостола Павла, який сказав: «Подвигом добрим я подвизався, свій біг закінчив, віру зберіг. А тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, Суддя Праведний; і не тільки мені, але й усім, хто полюбили явлення Його» (2 Тим. 4:7-8). Амінь.
Прот. Віктор Панасюк,
Настоятель храму Боголюбської ікони Божої Матері с. Боголюби
(Луцьке центральне благочиння)
