«Бог, даючи обітницю Авраамові, як не міг нічим вищим клястися, клявся Самим Собою» (Євр. 6:13), – такі слова звучать в апостольському читанні 4-ої неділі Великого посту. Про яку ж обітницю Аврааму тут згадує апостол Павло? Бог обіцяв, що в його сім’ї благословляться всі народи людські (Бут. 22:16–18). Під цим сім’ям Авраама святі отці розуміють Христа Спасителя, Який Своєю Жертвою на Хресті повернув людині втрачений рай, зробив її спадкоємцем Царства Небесного.
А вже в євангельському читанні показано, як знешкодити перешкоди на шляху до цього царства: постом і молитвою (Мк. 9:29). В одному з богослужбових текстів цієї неділі Церква закликає нас «попрацювати в таємничому винограднику, приносячи в ньому плоди покаяння, трудячись не їжею та питтям, а в молитві і постах чесноти виконуючи, чим угодимо Господарю виноградника, Який заплатить нам тим, чим зможемо викупитися від гріха».
Ця духовна робота в таємничому винограднику – той щоденний шлях, який має наближати нас до вічності, піднімати до неба. В духовній літературі це сходження людини на небо часто передається в образі драбини, яка стоїть на землі, але сягає аж до неба. Вперше він був запропонований ще у Старому Завіті – у нічному видінні патріарху Якову (Бут. 28:10–22).
Цьому духовному сюжету значну увагу приділяли й іконописці, котрі зображували на такій драбині людей, які піднімалися із землі до Господа, але, на жаль, багато хто бісами стягувався з неї й падав у безодню. Одна з найдревніших із відомих візантійських ікон такого типу знаходиться нині в Єкатерининському монастирі на Синаї – саме там, де в 6–7 ст. проживав преподобний Іоанн Ліствичник, котрий і написав знамениту книгу «Ліствиця». Ця великопостна неділя якраз і присвячена пам’яті преподобного Іоанна Ліствичника.
Зі складеної сучасниками святого передмови до «Ліствиці» ми знаємо дещо про його житіє, в якому йдеться, що «будучи 16 років від народження, а розумом тисячолітній», він прийшов на Синай, де перших дев’ятнадцять років був у послуху в свого старця. Буквально двома словами життєписець передає суть перебування під опікою старця: «Володіючи зовнішньою мудрістю, він навчався небесної простоти. Справа православна! Бо кичливість філософії не суміщається зі смиренням».
Наступних сорок років святий подвизався на самоті, а в 75-річному віці був поставлений монастирською братією ігуменом.
Преподобний Іоанн не збирався писати «Ліствицю», але все ж взявся за неї, як сам стверджував, заради послуху: на прохання ігумена сусіднього Раїфського монастиря, який добре знав духовну мудрість святого й хотів, щоб вона принесла користь не тільки синайській, але і його братії, а також усім християнам. Сам преподобний Іоанн зі смиренням називав свою безсмертну книгу «лептою вдови».
Хто вже знайомився з цією книгою, знає, що вона поділяється на тридцять розділів (слів). Як пояснювали її перші видавці, «преподобний мудро розсудив, влаштувавши для нас сходження, рівне віку Господньому – пройшовши цією драбиною, ми досягнемо повноти духовної досконалості».
Думається, що й назва твору виникла в святого не випадково. Сьогодні кажуть, що келія преподобного Іоанна знаходилася навпроти гори, на якій Господь дав Мойсею заповіді. Як із зараз, вже тоді благочестиві паломники практикували нічне сходження на Синай, щоб там зустріти сонце. Святий не раз бачив це, і в нього виник образ: подібно цим паломникам, які сходять на небо, щоб зустріти сонце, кожна людина в своєму житті піднімається в духовній подорожі від невір’я до Сонця-Христа.
Кожне з тридцяти слів «Ліствиці» присвячене окремій проблемі – чи то чесноті, чи то ваді. Тільки всмоктавши в себе всі ці чесноти й подолавши всі вади, людина може сподіватися дійти до блаженного кінця, не впавши з цієї духовної драбини.
Звичайно, «Ліствиця» написана передусім для монахів, але насправді – це бездонний колодязь духовної мудрості для кожного з нас. Зрозуміло, що кожен, хто живе в миру, має менше можливості досягнути святості в усіх її проявах, але ось що каже преподобний Іоанн у 7-му слові (про плач): «Ми не будемо судитися за те, що не творили чудес, що не богословствували, що не бачили видінь, але без сумніву дамо Богу відповідь за те, що не плакали про свої гріхи». Хіба ж це звернено тільки для монахів? Чи не стосується всіх повчання святого про те, що сріблолюбство і гордість – перешкода для чистої молитви?
У Євангелії нинішньої неділі, як ми вже зазначали, йдеться про піст та молитву як основні інструменти християнина для подолання перешкод на шляху до Царства Небесного. Про піст преподобний згадує у різних місцях «Ліствиці», а молитві, яку називає «царицею чеснот», він присвятив цілий розділ. Скільки мудрості у цьому 28-му слові, яка в ньому свята наука!
Однак не будемо далі заглиблюватися в цю книгу. Хочемо, подібно вчителю, спонукати вас самим розкрити її перший раз, щоб назавжди зробити для себе настільною. Кожен знайде в «Ліствиці» для себе відповідь на ті запитання, які життя ставить саме йому. І кожному ця книга допоможе не впасти з драбини духовного сходження й дійти до небес, на яких, за словами апостола, «наше жительство» (Флп. 3:20). Амінь.
протоієрей Іоанн Піпаш,
настоятель Іоанно-Богословського храму Луцька
(Луцький кафедральний округ)
