Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Вчора розпочався Різдвяний піст, який планомірно готуватиме нас до дня народження нашого Спасителя! Ми не полишаємо своєї домівки, щодня працюємо на роботі, виконуємо свої повсякденні справи, але в нашому серці завжди повинне бути резервне місце. Можливо, там будуть ясла для Іісуса Христа, або ж прихисток для змученого серця нашого ближнього.
У Євангельському читанні сьогоднішньої неділі Господь наш дає настанову любити всякого, хто нас потребує.
На якогось чоловіка, ізраїльтянина, який ішов до Єрусалиму, напали розбійники. Вони здерли з нього одяг, побили і пішли, залишивши його ледь живим. Проходили тією дорогою іудейський священник, потім і левит, знавець святого Письма. Побачивши нещасного, кожен з них підійшов до нього, подивився, і … пройшов повз. Але ось проїжджав тією дорогою самарянин. Поглянувши на побитого, самарянин зглянувся над ним, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина, і, посадивши на свого ослика, доправив його до гостиниці, дав господарю готелю гроші, просячи подбати про нещасного.
“Хто з трьох був ближній тому, хто потрапив до розбійників? Як ти думаєш?” – запитав Господь законника. І була його відповідь: “Хто зробив йому милість“. І сказав Спаситель : “Іди і ти твори так само!”
От і наша дорога до Рождества Христового розпочинається з повчання Господнього, як нам себе повести у відношенні до ближнього.
Дорога з Єрусалиму в Єрихон, котрою йшли подорожні, – це шлях з гори до низу. Так і ми, дорогі браття і сестри, кожного разу, коли стоїмо в храмі, то знаходимося на вершині молитви, віри, духовної праці. А вийдемо з храму і підемо в цей світ. Що ми понесемо з собою? Треба мати справжню віру, щоб бути Божим посланцем у цей світ. І свідчити людям, що Бог Милосердний через наше милосердя, що Бог є Любов і вона дарується через нас. Тобто, хто потребує милості, той нам самий рідний і близький. Якщо ми діти Божі, то будьмо милосердні “як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6:36). Апостол Іоанн Богослов чітко визначає, що любов до невидимого Господа можлива лиш тоді, коли ми любимо ближнього, Котрий перед нами: “Коли хтось каже: я люблю Бога, а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить” (1 Ін. 4, 20)
У притчі про милосердного самарянина Господь дає нам практичну вказівку, а саме: не мені вирішувати, хто мій ближній. Людина в біді, будь він навіть мій ворог, спонукає мене стати його ближнім. Любов християнина повинна виявлятися до будь-якої людини, яку Бог дає нам зустріти на нашому життєвому шляху. У цьому відмінна риса Нового Завіту, Церкви Христової, від Ізраїлю старозавітного.
Отож, коли ми підемо з храму у світ, коли ми будемо іти на зустріч Богонемовляті Христу, крокуючи по життю з дня в день пам’ятаймо цю притчу. Не просто як прекрасну розповідь, а як пряму вказівку до дій і духовної перемоги. Амінь.
Прот. Микола Новосад
с.Розничі
(Старосільський благочинницький округ)