Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Дорогі браття і сестри, в сьогоднішній недільний день Св. Церква повчає нас євангельською притчею про злих виноградарів. Земне життя Спасителя нашого добігало кінця. Після входу Господнього в Єрусалим Христос, повчаючи народ, виголошує багато притч. Законовчителі юдейські остаточно озлоблюються проти Спасителя, і приймають рішення Його вбити. Господь, знаючи їхні сердечні наміри, викриває іх іносказаннями, зокрема і цією притчею.
«Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме. Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого. Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину! І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно» (Мф. 21,33-41).
Фарисеї і законовчителі розуміють, що ця притча стосується саме їх. Та їхні серця, наповнені злобою, не розчулюються ні краплиною покаяння, а ще більше укріплюються в ненависті. І, як апогей, втілюють свій намір за кілька днів, буквально сповняючи все проголошене Спасителем.
Старозавітні винарі, досягають апогею злоби проти Господаря – Небесного Отця, якому вони покликані служити, побиваючи і каменуючи не тільки пророків, але й піднявши руку на самого Сина Отцевого.
О, безмірна межа довготерпіння до злобного і невірного роду людського. О, превелика любов Божа, яка благоволила віддати себе на смерть від руки свого творіння, і саме так звершити наше спасіння.
Після Голгофського Хреста, і триденного Воскресіння Спасового виноградником Божим перестає бути тільки один народ, а стають всі народи світу. У всю вселенну посилаються Апостоли і Богопроповідники з проповіддю Євангелія і закликом бути виноградником Божим. «А віруючим в ім’я Його дав владу бути дітьми Божими» (Ін. 1,12).
Отже, новозавітним виноградником, дорогі Брати і сестри, є і ми з вами. «Призри с небесе, Боже, и виждь, и посети виноград сей, и утверди и, егоже насади десница Твоя» – виголошує архієрей на Літургії. Господь каже: «Я є істинна виноградина а ви – галузки. Хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене не можете робити нічого.» (Ін. 15,5).
Отже ми, як новозавітний виноградник, маємо приносити добрий плід у славу Небесного Отця. А плід цей – виконання заповіді любові до Бога і до ближнього свого. Викорінюймо з себе гниль гріховних пристрастей і злих пожадливостей.
Здобрюймо себе покаянням і повчанням у Слові Божому. Причащаймося Тіла в Крові Христових, щоб бути у Христі, а Він щоб був у нас. Хай же всі наші справи, наші слова, наші думки і стремління сердечні будуть добрими плодами у нашу небесну скарбницю. Амінь.
протоієрей Сергій Дембовський,
настоятель храму Трьох Святителів, м. Луцьк
