В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Прийшов час, коли ми знову переступили поріг Великого посту і вирушили в дорогу святої Чотиридесятниці. Ця дорога нелегка, вона насичена різними падіннями, спокусами, трудом та боротьбою із самим собою. Християнин – благорозумний подорожуючий, який у своїй подорожі є не одинокий. Він цей шлях буде проходити разом зі своєю Матір’ю–Церквою, яка має багатовіковий досвід спасіння роду християнського.
Перед дорогою, Церква як любляча мама, пропонує нам приклади наслідування:
- Закхея – митаря, який має бажання побачити Христа, та не дивлячись ні на що, при великій кількості людей, вилазить на дерево та бачить свого Спасителя.
- Чистоту молитви митаря та фарисея.
- Покаянням та всепрощенням у причті про блудного сина.
- Нагадуванням кожному про суд Божий та поділ всього людства на тих, хто просто жив та тих, хто все своє життя любив.
Але так як історія всього людства почалася від святих прабатьків Адама та Єви – так і наша подорож Великим постом, який є маленьким конспектом священної історії, починається спомином Адамового вигнання із Раю.
Як і вчора, так і сьогодні, ми знову будемо спілкуватися зі своєю душею словами покаянного канону Преподобного Андрія Критського. В ньому, перед нашими очима, оживає вся історія людства, у якій кожна людина має особливе призначення:
- Хтось з людей вибирає добро, хтось гріх.
- Одні досягнули святості – інші утвердилися у злі.
- Одних Преподобний Андрій Критський ставить в приклад як тих, хто вирішив бути з Богом, а інших утотожнює з гріхом та противленням волі Божій.
Із року в рік Церква нагадує нам про цих людей, щоб показати, що ми живемо не в якийсь вибраний час. Що сьогодні, як і багато років тому, наше спасіння залежить від нашого вибору.
Дорога християнина – це дорога святості. Легко боротися з гріхом, який не в тобі, а який бачиш в оточуючих тебе людях, але до святості це нас не наближає. Святість досягається боротьбою, яку ми ведемо у своєму серці – крок за кроком, ідучи до духовної досконалості. Днем за днем нам потрібно звільнятися від маленьких гріхів та поганих звичок. У своїх молитвах випрошувати благодатної допомоги у нашому нелегкому житті. До ранішніх та вечірніх молитов будемо добавляти молитву преподобного Єфрема Сирина. Не будемо шукати якогось виправдання у пості для своєї розслабленості, а будемо бити щирі та сльозні поклони біля ікони Спасителя та з надією вимолювати у Господа найвищий дарунок – бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого. Амінь.
прот. Роман Гелета,
настоятель Свято-Миколаївського храму с. Жидичин
