В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
«О дивне чудо! Джерело життя в гроб покладається, і ліствиця до небес гроб буває» (стихира на Господи возвах)
Історія Пресвятої Владичиці Богородиці і Пріснодіви Марії сповнена багатьма чудесами, про що свідчить Церква тим, що в ній “перемагаються устави єства», адже людство ще не знає подібного прецеденту, щоб жінка зачала безсіменно і народила дитину, і до того ж залишилася як до народження, так і під час народження, і після – дівою”. Тим більше ми дивуємося, коли дізнаємося про те, що народжене немовля є не звичайним, а Боголюдиною Іісусом Христом, тож доволі очевидно, що і жінка ця є особливою. Однак чим особлива ця жінка?
Нам чудово відомо, що шанування Божої Матері було поширене ще в перші роки існування Церкви, адже із Церковного Передання ми дізнаємося, що апостоли часто молилися разом з нею, бесідували і також багато людей приходило, щоб бодай просто побачити ту, хто народив Боголюдину. Згідно того ж Переданням, ми взнаємо, що навіть Діонісій Ареопагіт, майбутній єпископ Афінський, згодом – священномученик, також прибув до Єрусалиму, щоб побачити Божу Матір.
Мабуть, чи не вперше ми стикаємося з формуванням загально-церковного догматичного вчення про Божу Матір, яке стає не просто переданням, а загальнообов’язковим для всіх християн в V – ст., а саме на Третьому (Ефеському) Вселенському Соборі, де на противагу єретичному вченню Несторія про те, що Діва Марія народила звичайну людину, з якою потім Бог з’єднався морально і почивав на ньому, як на Мойсеєві і на інших пророках, а отже є не Богородицею, а христородицею, Собор визначив визнавати в Христі одне Лице (Іпостась) і два єства – Божественне і людське та закріпив «титул» Богородиці для Діви Марії.
На цьому ж Соборі озвучене славослів’я Богородиці: «Ти – вінець Дівства, Ти – Мати Діва! І хто із людей в змозі достойно восхвалити всеоспівану Марію? О чудо! Вона і Матір і Діва». Наступний Вселенський Собор вчить нас сповідувати Сина Божого, народженого від Отця по Божеству, народженого заради нас, від Марії Діви Богородиці, по людському єству. Вона одна і та ж, і Матір і Діва: ні дівство не завадило Їй народити, ні народження не порушило Її дівства – говорить свт. Григорій Ніський.
Святоотцівське вчення вшановує Божу Матір як ту, яка не звершила гріха особистого, однак все ж була підвладною первородному гріху, а отже була смертною. І за все своє життя, будучи Матір’ю Боголюдини, Вона явила нам приклад смирення, послуху і самовідданості Волі Божій.
Прп. Іоанн Дамаскин говорить, що саме ім’я «Феотокос», що означає «Богородиця» – містить у собі всю таємницю Домобудівництва Божого, людина не могла бути врятованою без вільної згоди його свобідної волі. С
вятий Микола Кавасила вказує, що Втілення Сина Божого є справою не тільки Отця, Його Благості і Духа, але так само і вільного вибору Пресвятої Діви. І цей вибір закарбовується словами ЇЇ: «Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк.1:38).
Звершуючи святкування цієї події, ми воздаємо хвалу першому обоженному творінню. Матір Божа перебуває на вершині святості. Її життя відображає сутність нашого покликання – вільна згода і бажання завжди перебувати зі своїм Творцем, Який живить і обожує все творіння.
Пресвята Діва проходить через смерть згідно всезагального закону занепалої природи і воскресає по волі Сина Свого. Її Пріснодівство і Вознесіння свідчить для нас про новий стан творіння, стан сповнений благодаті і повністю обожений.
Саме тому ми торжественно звершуємо пам’ять ЇЇ Успінню, як тій, хто перша виконала те, до чого покликаний рід людський і який молиться Їй: «молися Пречиста, спастися душам нашим!» (стихира на стіховні) Амінь!
Ієромонах Фотій (Швець)
Клірик Свято-Покровського храму м. Луцьк
(Луцький Центральний благочинний округ)
