В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Нині ми звершуємо пам’ять святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, яких називаємо «вчителями слов’янськими». Рівноапостольним загалом належить особливе місце в сонмі святих Православної Церкви. В церковних святцях їх значно менше, аніж, приміром, преподобних, мучеників чи святителів. Рівними апостолам називають тільки тих, хто, подібно цим безпосереднім учням Христовим, приводив до віри істинної цілі народи. Що ж стосується рівноапостольних Мефодія і Кирила, то їх Церква вшанувала в цьому лику передусім за те, що вони дали змогу нашим предкам слов’янам пізнавати слово Боже своєю рідною мовою.
Святі брати жили в IX столітті й походили з родини чиновника візантійського міста Фесссалоніки, яке нині називають Салоніками, а в древній слов’янській традиції іменували Солунню. Батьки змогли дати синам блискучу для того часу освіту, на результати якої позитивно впливало й природне обдарування юнаків. Брати обрали зовсім різні стежини в житті, але Господь Своїм промислом поставив їх на спільний самозречний шлях служіння Богу й людям, підсумком якого стала невимовна вічна слава у Царстві Небесному й уже понад тисячолітнє вдячне шанування в світі тих, хто тільки прагне до цього Царства.
Мефодій, старший із братів, встиг здійснити доволі успішну світську військово-адміністративну кар’єру. Безумовно, вже тоді Господь вів його до того подвигу, який святому буде визначено здійснити для того, щоб помножувалася Божа слава: неспроста Мефодію довелося стати стратегом візантійської провінції Славінія, де мешкали слов’яни. Воєначальник знав їх мову, познайомився з їх звичаями й традиціями. Згодом, відкинувши світську суєту, він постригся в одній із малоазійських обителей на Малому Олімпі.
Натомість, менший брат, який спершу мав ім’я Костянтин, на духовну стежку став раніше. Відмовившись одружуватися, він прийняв посвяту у читця і якийсь час займав посаду хартофілакса знаменитого Софійського собору в Константинополі, але згодом віддалився в один із монастирів Причорномор’я. Однак Костянтина фактично змусили повернутися до наукової діяльності, призначивши викладати філософію в університеті. Вже тоді він прославився своїми успішними диспутами за захист православної віри.
Шляхи братів зійшлися близько 856 року, коли Костянтин прийшов у монастир на Малому Олімпі, де на цей час Мефодій уже був ігуменом. Звичайно, в рамках проповіді дуже важко і навіть неможливо детально розповісти про всі духовні труди святих братів. Визнавши таке своє безсилля, можемо тільки повторити вслід за автором богослужбового тексту: «Якими духовними піснями звеличимо вас, о преблаженні вчителі?».
Гідні уваги і їх хазарська місія, і обрітення святих мощів Римського єпископа Климента у Херсонесі, і моравська місія, і винайдення слов’янської писемності. Життєвий шлях рівноапостольних Мефодія і Кирила сповнений різноманітних випробовувань, долаючи які, вони загартовували свою волю та ставали духовно сильнішими. Не відступаючи від Христа, вони цілеспрямовано трудилися для того, щоб до Нього наближалися й інші люди.
Зрозуміло, що духовний подвиг святий рівноапостольних Мефодія і Кирила має вселенське значення, але найбільше перед ним схиляємося ми – нащадки тих слов’ян, для яких вони, як йдеться у стихирі свята, відкрили винайденням письменності закриті до цього двері богопізнання. Склавши слов’янську азбуку, брати самі переклали на неї із грецької цілий ряд церковних книг, навчаючи читати, писати та молитися Богу рідною мовою наших предків. Моравська місія святих безпосередньо підготувала хрещення болгар.
«Як два воли, ми з тобою, брате, були в одній упряжі, орючи одну борозну», – відходячи до Господа в 969 році, казав рівноапостольний Кирил своєму брату. Він прожив всього 42 роки, але скільки зроблено за це коротке життя, віддане на вівтар служіння Творцю! Старший брат Мефодій помер у 885 році 70-річним. Після смерті брата він продовжував невтомно працювати на тій духовній нині, яку раніше обробляв із братом. Ставши архієпископом Моравії, святий Мефодій мусив серед гонінь відстоювати право слов’ян молитися зрозумілою їм мовою. Є свідчення, що межі його єпархії сягали нашої річки Стир.
Після смерті братів їх духовну справу продовжили сотні й тисячі нових співробітників, які ось уже понад тисячу років, покоління за поколінням, розорюють і здобрюють ту духовну ниву, яку почали розробляти рівноапостольні Мефодій і Кирил. Наша свята земля завжди була щедра на мудрих і красномовних проповідників, плідних духовних авторів, які поширювали серед своїх одноплемінників слово Боже. І в праці кожного з них є частка заслуг рівноапостольних братів! У кожній прочитаній нами молитві, у кожній перегорнутій сторінці Святого Письма – крапля масла до духовної лампади, яка ніколи не згасне перед цими священними для нашого народу образами.
Звершуючи пам’ять святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, ми маємо на меті не лише вшанувати цих подвижників благочестя. Одна з вагомих причин молитовного поминання святих – застосування прикладу їх духовних подвигів у власному житті. Рівноапостольні просвітителі слов’янські для всіх нас – взірці відданості Богу, жертовного служіння Йому. Також вони спонукають нас до пізнання глибин християнської віри, до читання священних текстів та цінування всієї тієї духовної спадщини, яка віками накопичувалася у Церкві задля правильного орієнтування нас на шляху до вічності.
Нехай допоможуть нам святі рівноапостольні Мефодій і Кирил не зійти зі шляху спасіння. Нехай вони «сотворять мольбу за нас», щоб і ми «світло благовістя Христового прийняли, Превічне Слово пізнали і від мороку гріховного визволилися». Амінь!
протоієрей Олександр Федчук,
клірик Покровського храму міста Луцька
