У першій половині XIV століття виникла всім відома Троїце-Сергієва Лавра. Засновник її, преподобний Сергій (в миру Варфоломій), був сином ростовських бояр Кирила і Марії, які жили недалеко від Москви в місті Радонеж. З ранніх років він полюбив Господа, поставив для себе єдиною ціллю у всьому йому догоджати. Преподобний не бажав ні слави, ні почесті. Ніщо із того, що зветься «похоть плоти, похоть очес и гордость житейская» (1 Ін 2:16) не приваблювало юнака.
В семирічному віці Варфоломія віддали вчитись грамоті. Він всією душею жадав навчання, але грамота важко давалась йому. Сумуючи за це, він вдень і вночі молив Господа відкрити йому двері книжкового розуміння. І ось одного разу, шукаючи в полі зниклих коней, він побачив під дубом незнайомого старця-чорноризця. Монах молився. Отрок підійшов до нього і розповів свою скорботу. Чернець співчутливо вислухав хлопчика і почав молитись за його освіту. Потім, діставши ковчежець, вийняв малу частинку просфори і, благословивши нею Варфоломія, сказав: «Возьми, чадо, и съешь: сие дается тебе в знамение благодати Божией и разумения Священного Писания». Благодать ця дійсно зійшла на отрока: Господь дав йому пам’ять і розум.
Після цього чуда в юному Варфоломієві ще більше зміцніло бажання служити тільки Богу. Йому хотілось усамітнитися за прикладом древніх подвижників, але любов до батьків утримувала його в рідній сім’ї. Він був скромний, тихий і мовчазний, з усіма був лагідний і ласкавий, ніколи не дратувався і виявляв досконалу покору батькам, їв тільки хліб і воду, а в пісні дні зовсім утримувався від їжі.
Після смерті батьків, ведений благочестивим бажанням послужити Богу молитвою і стриманістю, поселився він зі старшим братом Стефаном у непрохідні Радонезького лісу, зазнаючи жорстокі страхування від демонів, які бажали збити з обраного шляху молодих подвижників. Після того як Стефан залишив свого брата, Варфоломій же, пострижений в монашестві з ім’ям Сергій, близько двох років подвизався сам в лісі.
Ми знаємо, що диявол ніколи не залишить у спокої людину, яка біжить заради порятунку душі. Але преподобний Сергій мав таку рішучість і довіру Богу, що переміг всі підступи нечистої сили і осоромив ворога порятунку. Незабаром слава про його подвижницьке життя розійшлася по містах і селах. Навколо нього стала збиратися братія, яка також хотіла послужити Богу в преподобії. Але ніхто з числа цієї невеликої общини не міг уявити, що на місці невеликого дерев’яного храму і декількох келій, побудованих їх власними руками, з часом буде споруджена велична Свято-Троїцька Сергієва Лавра, яка стане духовним центром Святої Русі і, подібно могутньому маяку, буде освячувати шлях порятунку багатьом тисячам душ, відданих Богу.
Життя і праця преподобного Сергія в історії руського чернецтва мають особливе значення, тому що він поклав початок життя подвижників, влаштувавши поза містом обитель. Влаштована на нових засадах обитель Святої Трійці спочатку у всьому терпіла крайню убогість; ризи були прості, святі речі дерев’яні, в храмі замість свічок світила скіпа, але подвижники горіли старанністю. Святий Сергій подавав братії приклад найсуворішого воздержання, глибокого смирення і непохитного сподівання на допомогу Божу. У працях і подвигах він йшов першим, а братія слідувала за ним.
Уникаючи пошани, Сергій Радонезький був прославлений Господом за добродійність, смиренність, любов ще за життя. На ньому збулися слова апостола Павла: «Плод же духа: любовь, радость, мир, долготерпение, благость, милосердие, вера, кротость, воздержание. На таковых нет закона»(Гал 22:23).
Прославляючи преподобного Сергія, ми повинні намагатися наслідувати його в богоугодному життю, його працям у спасіння душі своєї і ближніх. Багато перешкод зустрінемо ми на своєму шляху, але нехай вони не бентежать нас. Постараємося скромно і тихо нести навколишнім любов Христову, з надією на Бога. Кожен християнин покликаний проповідувати милосердного Отця Небесного, проповідувати, перш за все, своїм життям.
Роблячи ж діло Боже, не чекатимемо нагороди тут, не будемо підраховувати, скільки винні нам люди. Постараємося стати гідними чадами Нового Завіту, в якому любов підноситься над законом, в якому ми покликані бути «досконалими, як досконалий Отець наш Небесний» (Мф 5:48). Амінь!
Диякон Василій Новосад,
клірик храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці
(с. Добре Михнівського благочиння)
