Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У сьогоднішній воскресний день, незадовго до Різдва Христового, Церква особливо звертає увагу на певних людей, котрі жили у старозавітній час та чекали приходу Спасителя, це неділя святих праотців.
Праотці жили в різні часи до приходу Месії та по особливому чекали здійснення обітниці спасіння усього людства від гріха, прокляття та смерті Господом нашим Іісусом Христом. Яскравим прикладом являється патріарх Авраам, котрий в образі свого сина Ісаака, в деякій мірі побачив образ Спасителя, адже за велінням Божим він приносив свого сина в жертву Богу. Пізніше Іісус Христос говорив до фарисеїв, що Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився. (Ін. 8:56).
Адже, Ісаак ніс дрова, що собою символізувало носіння хреста Спасителем на розп’яття. Гора Моріа вказувала на Голгофу, батько Авраам з сином три дні йшов до цієї гори, і в думках поховавши свого сина, показує нам знаходження тридневного мертвого Христа в гробі. Замість Ісаака був принесений в жертву овен. Це означає, що Іісус Христос – агнець страждав за всіх людей.
Слід підкреслити один важливий момент – це віра. Адже Аврааму вже була відкрита обітниця про майбутнє, про народи, котрі будуть благословенні в ньому Богом (Бут.12:2-3). Тому він, довіряючи Богу, виконує Його Волю, бо знає, що Бог може з каміння воздвигнути йому нащадків. (Лк. 3:8). І ця віра йому зарахувалася в праведність (Рим. 4:5). Праведник житиме вірою говорить пророк Аввакум (Аввак. 2:4).
Тому нам сьогодні пропонується багато прикладів з життя старозавітних людей, котрі показують нам приклад справжньої віри в прийдешнього Месію. Як говорить апостол Павло: «віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр.11:1). Прикладом віри являється також праотець Яків. Хоча обманним шляхом забрав у свого старшого брата Ісава первородство, він переслідує в даному випадку не свій якийсь особистий інтерес, щоб стати наслідником батька Ісаака. Яків пропонує угоду лише тому, що ось зараз, тут, звершується діло спасіння Богом усього людства, і це діло готове попасти в руки недостойного.
Ще яскравим прикладом являється жінка, невістка патріарха Іуди, Фамар. Вона втрачає свого чоловіка, не маючи дітей. Другий чоловік (брат першого) помирає, як і перший, за свої гріхи.
Переживаючи за третього свого сина, Іуда не віддає Фамар йому за жінку, порушуючи тим самим древній звичай. Тоді Фамар йде, одягається блудницею, приваблює до себе Іуду і вагітніє від нього. Коли все пізніше вияснилося, Іуда говорить: «Вона стала справедливіша за мене» (Бут.38:26).
Що тут відбувається? Фамар – іноплемінниця, і ось вона бачить, що перед нею народ, через який Господь звершує спасіння. Ця нитка тягнеться від Адама до Христа, і для того, щоб спастись потрібно бути дотичною до цієї лінії життя. Але тут від неї Фамар беззаконно відкидають. Тоді вона йде на гріх, на злочин ради того, щоб не залишитися в стороні цієї магістральної лінії спасіння, котра проходить через усе людство. Ми бачимо, що Господь її приймає, і в євангельському родоводі вона присутня.
Пізніше ми бачимо блудницю Рахав, котра жила в місті Ієрихоні. Вона прийняла вивідувачів, тобто шпигунів, котрих сховала та дозволила втікати їм від переслідування. Фактично вона стала зрадницею для свого народу на обмін життя своєї сім’ї. Але вона говорить по іншому: «я знаю, що Господь віддав землю цю вам» (Нав. 2:9), ось що визначає для неї цей вчинок. Вона побачила дію Божу, зрозуміла, що наближається Бог, вона залишає все, і йде на цю зраду ради того, щоб бути разом з вибраним Божим народом. Ми бачимо, що Господь також приймає її, і в родоводі Спасителя вона є.
На цих невеликих прикладах якраз відображається власне те, що являлось в ці старозавітні часи головним для людини- віра. Заради цієї віри, заради бажання переступити через все, але щоб бути з Богом, цим старозавітнім людям все прощається.
Багато ще можна навести прикладів, дорогі браття та сестри, щодо віри в прийдешнього Месію людей, котрі ще не були просвічені благодаттю Святого Духа, але жили обітницею в майбутнє спасіння та мали певну втіху та надію на милосердя Боже. Всі ми, дорогі друзі, покликані Господом на цю багату вечерю, котра сьогодні згадується в євангельському читанні та символізує собою Царство Боже. Але нам потрібно проявити своє бажання, свою працю, щоб його досягнути. «Царство Боже силою береться, і хто докладає зусиль, той його здобуває» (Мф.11:12).
Будемо жити по любові з терпінням, смиренням в покаянні та з молитвою, щоб наша віра була справжньою та дієвою, щоб надія нас не посоромила (Рим. 5:5).
То ж коли ми готуємось до великого свята Різдва Христового, бажаю, щоб у кожному людському серці народився Христос, і хай Він пошле мир на нашу стражденну землю, в наші домівки та серця, адже під час народження младенця Христа ангельський спів відкрив тайну «Слава в вишніх Богу і на землі мир в людях благовоління» (Лк. 2:14). Амінь!
Протоієрей Ігор Савієвський,
клірик кафедрального собору
Всіх Святих землі Волинської
м. Луцьк
