(Слово прп. Варсонофія Великого про те, як потрібно терпіти всякого брата, без чина ходящого)
Найголовнішою серед причин, через яку ми наживаємо собі ворогів, є наше самолюбство. Образив нас ближній, не зживається з нами – от ми тільки й перекладаємо всю провину на нього; а думати холоднокровно про ворога чи на себе самого оглянутись і в голову не приходить. “Він робить мені зло, він – погана людина, з ним не можна зжитися”, – зазвичай говоримо ми про ворога, а подумати про те, що, можливо, і у нас самих ховається причина тому, що людина зробила нас недругом, чи розмислити, що і у нас самих, може бути, навіть незрівнянно більше зла, ніж у нашому ворогу, чи те, як християни, повинні прощати один одного, – до цього нам справи немає. Від цього ми й не позбуваємось ворогів, а навпаки – збільшуємо їх.
Один інок запитав прп. Варсонофія Великого: “Отче, брат усе наперекір мені робить; я не можу цього витримати; як мені бути?”
“Брат, – відповідав йому старець, – дивуюся твоєму нерозумінню. Невже ти забув, що у диявола тільки і турботи, як би спокусити кого? Пам’ятай, що ми як не можемо осуджувати тих, хто падає у гріхи, так і не можемо звинувачувати і піднятих проти нас дияволом. Але при цьому знай, що і сам ти чи не причасний до лукавств сатани, тому що про себе нічого поганого не говориш, а тільки жорстоко висловлюєшся про ближнього. Що брат зробив проти тебе, ти розповів, а про свої гріхи промовчав. Ти б, насамперед, повинен був подумати про смирення і себе поставити нище всіх, а не роздумувати про те, хто повинен бути вище, а хто нище. Якщо ти вважаєш себе досконалим у християнстві, то тут тобі потрібно, як сильному, підтримати слабкого і показати своє смирення перед гіршим за тебе. Частіше приводь собі на пам’ять приклад Лазаря і те, скільки він терпів без нарікання та з покірністю волі Божій”.
Тому у відношенні до всіх, а тим більше до ворогів, ми повинні бути розсудливі. Припустимо, що, дійсно, ближній наш винуватий проти нас, але що з цього? Невже за образу мстити йому, злословити його та осуджувати? Ні, ми повинні вважати це великим гріхом, і щоби утриматись від такого гріха, повинні подумати, по-перше, про те, що брат наш не ангел, а людина; по-друге, що й самі ми постійно винуваті перед Богом, і перед деякими з ближніх наших; по-третє, що відповіддю злом за зло нам ніколи не зупинитись, і навпаки, навіть поганий мир кращий за добру війну.
Найголовніше ж, пам’ятатимемо заповідь Господню і обіцянку милості нам за прощення образ нашим ближнім, будемо старатися перемагати благим зле, а не будемо переможені злом. Молитимемось за ворогів своїх, щоби милосердний Бог Своєю благодаттю навчив їх любити мир і любов та відвів від шляху гріха. Амінь.