Особистість великого угодника Божого святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця, без перебільшення, відома у всьому світі. Його життя і подвиги відомі не лише християнам різних конфесій і диномінацій, але й представникам багатьох інших релігій, які також люблять, поважають і шанують його.
Святий Іоан Дамаскін в свій час говорив, що «мощі святих, як невичерпні джерела благодаті подарував нам Владика Господь. Через ці мощі безліч різноманітних благодіянь усі ми отримуємо, бо посередництвом розумної молитви і побожного життя в тіла святих вселився Сам Бог». В слов’янській мові ця, так би мовити, властивість мощів виражається словосполученням «істочають благодать».
Буквально як із джерела постійно витікає вода, так мощі святих є постійним джерелом Божої благодаті. Мощі святителя Миколая Мир Лікійських чудотворця відомі всьому світові ще однією особливістю. Вони видимим чином «істочають» благодатне миро, що є видимою ознакою особливої присутності біля них божественної благодаті. Сьогодні у всіх куточках світу у святих Храмах і в домівках віруючих людей можна побачити маленькі баночки з написом «миро від мощів свт. Миколая із м. Барі».
Чому саме там знаходиться основна частина мощів святителя? І, до речі, саме ця історія лягла в основу свята, яке так і називається «Перенесення мощів святителя Миколая в м. Барі».
Святитель Миколай народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетного роду і вельми заможні, але це не заважало їм бути благочестивими християнами. Вони завжди були милосердними до бідних і ревними до Бога.
До глибокої старості вони не мали дітей; в постійній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь подарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім’я Миколай, що означає «той, хто перемагає народ».
Миколай ріс благочестивим, дивуючи всіх особливим способом життя і мудрістю та виваженністю у прийнятті рішень. Через доброчесність та загальну до нього любов народ вибрав Миколая із багатьох благочестивих юнаків собі за пресвітера, а Бог згодом удостоїв його єпископського сану.
В постійних трудах і турботах пролетіло швидкоплинне життя святителя сповнене прижиттєвих благочестя і доброчинностей, стояння в вірі і боротьби за її чистоту.
За словами святого Андрія Критського, святитель Миколай: «Своїми справами і добродійним життям сяяв у Мирах, як зірка ранкова серед хмар, як місяць найкрасивіший у повному сяйві своєму. Для Церкви Христової він був яскраво сяючим сонцем, прикрашав Її, як лілія при джерелі, був для в Неї миром запашним!»
До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника. Але настав час, коли і він повинен був віддати загальний борг людського єства. Після нетривалої хвороби він мирно спочив 19 грудня 342 року, і був похований в соборній церкві міста Мір.
Минуло сімсот з лишнім років після смерті Угодника Божого. Місто Мір і вся Лікійська країна були зруйновані сарацинами. Руїни храму з гробницею святителя були в запустінні і охоронялися лише кількома благочестивими ченцями.
У 1087 році святитель Миколай з’явився у сні одному священику міста Барі, це Італія, і наказав перенести його мощі до цього міста.
Згодом була споряджена торгівельна експедиція. Головним їх завданням було перевезти мощі святителя Миколая до міста Бар. Щоб ця кампанія не привертала до себе зайвої уваги, екіпажі кораблів по дорозі торгували різноманітним реманентом та товарами, і так прибула в місто Мір.
Подальші події стали більше схожими на пригодницький фільм, бо мощі святого добровільно ніхто не збирався віддавати. Через це є багато різноманітних трактувань цієї історії та прихильники різних учасників перетягають правду на свій бік. Одне ми знаємо точно.
Для того, щоб заволодіти мощами святого, учасники експедиції використали всі наявні у них засоби: прохання, вмовляння, погрози, підкуп, насилля, обман, лицемір’я та ще багато чого і в кінцевому результаті дістались до гробниці святителя, нашвидку взяли найбільші частини мощів і таємно відпливли назад до міста Бар.
Подорож тривала двадцять днів. По прибутті в місто Бар великій святині була влаштована урочиста зустріч за участю численного духовенства і всього населення. Спочатку мощі святителя були поміщені в церкві святого Євстафія.
Від них постійно відбувалося безліч чудес. Через два роки була закінчена і освячена нижня частина нового храму і в ім’я святителя Миколая, спорудженого саме з метою зберігання там його мощів, куди вони і були урочисто перенесені папою Урбаном ІІ.
І до сьогодні в місті Бар мощі святителя Миколая мироточать і чудотворять. Віруючі люди з різних куточків світу приїжджають туди, щоб віддати належну шану угоднику Божому та отримують від нього благодатну допомогу і втіху. Саму це і є важливим доказом того, що мощі святого знаходяться там з волі Божої і вся повнота Церкви Христової 22 травня щороку згадує цю подію саме як перенесення мощів святителя Миколаю Мир Лікійських в м. Бар.
Молімось і ми, дорогі брати і сестри, до угодника Божого, щоб його заступництвом засіяні в наші серця Господом нашим Ісусом Христом зерна божественної науки добре проростали і давали плід сторицею. Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас. Амінь.
Прот. Рустік Капауз,
клірик Свято-Покровського храму, м. Луцьк
(Луцький центральний кафедральний округ)
