Святі шанувалися з найраніших століть християнства. Спочатку – це були апостоли, а потім мученики, які йшли на смерть, але не відрікалися від віри. За ними почалося шанування видатних церковних діячів, які прославилися дарами Святого Духа (всі ми знаємо святителя Миколая Чудотворця). Зі зміцненням християнства, почали шанувати благовірних правителів і правительок (такими були благовірний князь Олександр Невський, син його Даниїл, князь Ярослав Мудрий) і преподобних ченців (таких як Сергій Радонезький, Серафим Саровський, Іов та Амфілохій Почаївські).
Скільки всього святих у християнстві – невідомо. Житія і описи святих не вміщаються у найтовстіші томи Четьїв-Міней, про подвиг тисяч ніколи не стане відомо… Ми не дізнаємося про мучеників перших століть християнської Церкви, розірваних дикими звірами на арені цирку за віру в Христа, прихованими від нас залишаться імена подвижників і ченців, котрі жили в самітно і так гаряче молилися за мир, не злічити й імен віруючих, розстріляних у роки безбожництва в таборах.
Історія
Свято відоме з кінця IV – початку V століть. Існує проповідь Іоанна Златоуста на пам’ять «всіх святих, по всьому світу постраждалих», у якій вже вказується день святкування, аналогічний існуючому в даний час. Серед пісень Єфрема Сирина є згадка про святкування в честь всіх святих 13 травня.
Сирійський лекціонарій вказує на п’ятницю після Великодня як на день пам’яті всіх святих. Єрусалимська соборна практика V-VII століть, реконструйована за грузинським перекладом Лекціонарію, містила свята на честь всіх мучеників (22 січня) і в честь «всіх апостолів і всіх святих, які взяли їх вчення» (16 квітня).
Студійський, а потім і Єрусалимський Типікон остаточно поміщають свято в честь всіх святих на перший тиждень (у неділю) після П’ятидесятниці. Така послідовність свят виявляє їх логічний зв’язок: святі просяяли хоч і в різний час і різними подвигами, але по благодаті єдиного Святого Духа, Який зійшов на Церкву в день П’ятидесятниці.
За матеріалами правмир.
