У богослужінні четвертої седмиці Великого посту Церква розповідає про високий приклад постницького життя в особі подвижника VI століття преподобного Іоанна Ліствичника.
З 17 до 80 років він подвизався на Синайській горі і в своєму творінні “Ліствиця раю” зобразив шлях поступового сходження людини до духовної досконалості по ліствиці душі, що веде від землі до місця вічної слави. Таких ступенів в “Ліствиці” нараховується 30, за числом років земного життя Спасителя до Його сходження на хресну дорогу служіння роду людському.
Про походження Іоанна Ліствичника майже не збереглося відомостей. Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня. У віці шістнадцяти років Іоанн прийшов у Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Через чотири роки Іоанн прийняв постриг. Один із присутніх при цьому авва передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової.
Протягом 19-ти років Іоанн трудився в послусі своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоанн обрав усамітнене життя, віддалившись у безлюдне місце, що називалося Тола, де провів 40 років у мовчанні, пості, молитві й покаянних сльозах. Не випадково у “Ліствиці” преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: “Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні та внутрішні”.
Обдарований високим проникливим розумом, наділений глибоким духовним досвідом, він із любов’ю повчав всіх, хто приходив до нього. Одного разу до нього прийшли люди, і через заздрощі стали дорікати йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю. Преподобний Іоанн наклав на себе обітницю мовчання, щоб не подавати приводу до осуду, і мовчав упродовж року.
Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі від бесіди.
Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоанн іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі всіх звань і станів, які жадали почути слово повчання і порятунку.
У віці 75-ти років, після сорокарічного подвижництва на самоті, преподобний був обраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв Іоанн Ліствичник святою обителлю Синая.
Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоанна, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них “як дороговказ для охочих йти до Небесних врат…” Преподобний, який відрізнявся скромністю, спочатку зніяковів, але потім із послуху взявся до виконання прохання Раїфских ченців.
Своє творіння Іоанн так і назвав — “Ліствиця”, пояснюючи назву наступним чином: “Спорудив я драбину сходження … від земного у святая…, як образ тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив ліствицю з 30 ступенів, по якій, досягнувши Господнього віку, опинимося праведними і безпечними від падіння”. Мета цього творіння — навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самовідданості й посилених подвигів.
“Ліствиця” передбачає, по-перше, очищення від гріховної нечистоти, викорінення пороків і пристрастей у вітхій людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе в миру, отримує в ній надійного путівника для сходження до Бога.
Приклади, що наведені в “Ліствиці”, служать взірцем піклування про своє спасіння, яке так необхідне кожній людині, яка бажає жити благочестиво. Викладені у письмовій формі, думки преподобного Іоанна — плід його багатьох тонких спостережень над своєю душею і глибокого духовного досвіду — це керівництво і хороший посібник на шляху до істини і добра.
Ступені “Ліствиці” — це сходження з сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, яка не водночас, але тільки поступово може бути досягнена, бо, за словом Спасителя, “Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто докладає зусилля, здобувають його” (Мф. 11: 12).
Після чотирьох років управління обителлю, преподобний повернувся до усамітнення і безмовності й незабаром спочив у Господі.
