Понеділок, 6 Грудень, 2021
Публікації

НАВІЩО ВІРИТИ В БОГА?

«Чому люди вірять в Бога? Навіщо вірити в Бога? », – якщо подібні питання людина ставить перед собою, то однозначно вони її турбують.

Швидше за все, причина пошуку відповідей тут криється не в науково-психологічному інтересі, а особистих духовних терзаннях, сумнівах, пошуках.

Ті, хто не заморочується і живе одним днем, залишаються абсолютно інертними до проблем буття, сенсу, цілей і подібних речей. Але, якщо когось влаштовує життя трохи більше цивілізоване, ніж у тварини, то прапор їм в руки і барабан на шию, кожен йде своїм шляхом. Для тих же, кого не влаштовує одна лише можливість знайти більш зручне місце в цьому житті, спробуємо пошукати відповіді.

Пошук відповідей

Відразу зазначу, що надати однозначну і вичерпну відповідь на запитання: «Чому люди починають вірити в Бога?», – немає ніякої можливості. Так, багато людей віруючих і у кожного своя історія, свої почуття і переживання, свій досвід зустрічі з Незбагненним, з Господом. Іноді проблема ставиться іншим чином: «Навіщо потрібно вірити в Бога?». Нічого не потрібно, ніхто нікого, ні до чого не примушує. Якщо ми піднімаємо питання потреби, то тут вже є елемент примусу, несвободи, насильства. Потрібно вірити навіщо? Щоб утішити себе у скорботах – варіант не найгірший, але зводити всі багатства духовного досвіду до «носового платочка», в який ми будемо «висякуватися» і яким будемо «витирати сльози». Хтось, можливо, скаже, що вірити потрібно, щоб знайти мету і сенс життя. Але, вибачте, так не буває. Спробуйте людині, що знаходиться в депресії, сказати: «Що ти паришся, потрібно просто повірити в Бога». Невже ми думаємо, що вона, ніби після клацання пальця, прокинеться і відповість: «Спасибі, а я то думав чого мені не вистачає. Ок, тепер у мене все добре». Ні, спочатку людині потрібно перестраждати свою скорботу, особистим дослідним шляхом знайти віру і тільки тоді з’являться і сенс, і мета. Ті, хто реально зміг пережити страждання знають, наскільки невтішними є всі наші втіхи. Інша справа Христос, так, Він підтримає і допоможе, але хворіти від цього стане людина не менше. Найголовніше, що в момент страждання Він знаходиться поруч і цього достатньо, щоб знайти віру в Нього.

Пошук розради, смислів і цілей можуть бути першими кроками до віри, але не причиною віри. До віри людина не обов’язково повинна прийти через скорботи, буває, що цей шлях лежить і через радості або просто увагу до себе, до заклику своєї душі. Не дарма ж Тертуліан говорив, що кожна душа по природі – християнка. У знаменитій проповіді апостола Павла в Ареопазі ми знайдемо слова про те, що Бог від однієї крові створив усіх людей, призначивши час і межі життя, щоб кожен шукав Його, чи не знайде, хоча Він і зовсім близько до нас (Діян. 17, 26 -27). Звідси ми бачимо, що Господь і близький до кожної людини, і створив всі умови, щоб ми могли знайти Його. Я вже згадав, що віра не може бути примусом, тому Бог і встановив деякі перешкоди для відкриття Себе, щоб кожен міг проявити вільне вольове зусилля, повірити не тому що так треба, а тому що я сам цього хочу і до цього прагну. Подумайте про те, що багато людей задаються важливими питаннями буття, багато проходять випробування, але знаходять віру не всі. Якби причина віри лежала в якихось зовнішніх обставинах, то ситуація в суспільстві була б зовсім інша, тоді б нам не вистачило храмів, щоб вмістити всіх бажаючих.

Визначення віри

Тепер важливо позначити ще один аспект віри. У апостола Павла є знамените визначення: «А віра – це здійснення очікуваного і упевненість у невидимому» (Євр. 11, 1). Як бачимо, складається воно з двох частин. Перша частина, на думку, наприклад, прп. Єфрема Сирина, говорить про надію. Тільки ця надія зовсім іншого характеру, ніж просто земне почуття або бажання. Друга частина вказує на впевненість, коли віра стає знанням. Можна сказати, що в коротких словах апостола Павла зображений весь шлях віри, який проходить кожна душа. Скажімо про це трохи докладніше.

Становлення віри

Отже, відповідаючи на питання, винесене в заголовок статті, узагальнююче можна вказати, що віра проходить чотири етапи становлення:

Емоційна віра.
Інтелектуальна віра.
Вольова віра.
Серцева віра.

Нескладно здогадатися, що все починається з емоційної віри. Сказано про це досить. Позначимо лише, що крім надії, яка більше, ніж бажання, сюди можна ще включити і мир, який сильніший, ніж спокій. Інтелектуальна віра будується на переконанні. Переконання більш стабільні і незмінні, ніж емоції. Коли людина переживає перші щаблі окриленість від зіткнення з Божеством і не відвертається, його почуття поступово вщухають, приходить усвідомлення того, що сталося. Віра стає більш усвідомленою. Вольова віра – це рішучість добровільно підкорятися волі Бога. Тут може бути примішаним і елемент рабскості (страху), і елемент найманства (пошуку нагороди), але в будь-якому випадку людина сама вирішується слідувати за здобутою вірою. Переконання тут стає набагато глибшим, ніж просто думка. Неможливо буде і без любові, яка вже перестає бути просто почуттям. Серцева віра виникає з нашого внутрішнього «я». Любов тут виходить на перший план. Матеріальним, земними категоріями серцеву віру не пояснити. У Новому Завіті, наприклад, серце жодного разу не вживається в значенні органу, що качає кров. Взагалі Святе Письмо приписує серцю функції, які світська наука звикла відносити до свідомості. Це і воля, і мислення, і відчуття, і совість, і т.п. Виходить, що в серцевій вірі все єство людини направлено до об’єкта віри – Бога. Віра тут перестає бути просто переконанням, вона стає впевненістю. В такому випадку реальність Господа стає очевиднішою реальності навколишнього світу, стає внутрішньою аксіомою душі. Це, якщо хочете, не тільки відповідь на проблему походження віри, а й на питання, навіщо знати Бога. Якщо Він Творець світу, то Він реальніший світу. Серцева віра стає поворотним шляхом до досконалості втраченої людиною Реальності.

Проблема невір’я

З перших трьох етапів людина може обернутися до невіри, але тільки не з останнього. Звідси виникає питання: «Чому деякі люди не вірять або не хочуть вірити в Бога?». Я вже зазначив, що перші кроки до віри проробляє практично кожен, але знаходять віру далеко не всі. Ми побачили, що один з етапів становлення віри – вольова віра. Глибока переконаність у чомусь вимагає співвіднесення всього свого життя з цією переконаністю, а коли мова йде про Бога і вічне життя, то «ставки» зростають багаторазово. Буває, що людина передчуває необхідність змін, але не хоче цього. Їй просто простіше лежати в своєму теплому болоті і не помічати налиплого на неї бруду.

Іноді здається, що деякі люди видираються на вершину віри, але потім перестають вірити в Бога. Проблема тут в ілюзії. Буває, що людина росте у віруючій родині, її оточує релігійна культура, їй здається, що вся ця зовнішність і є віра, але далі емоційного сприйняття справа не йде. Емоції ж нестабільні, варто їх тільки похитнути, як віра тут же випаровується. Наприклад, на емоції від вражень зовнішньої атрибутики богослужіння або спілкування всередині громади «прилітає» емоція від пережитого або побаченого горя. Починаються терзання і, якщо вони не переростають в більш глибокі рівні віри, то вони обов’язково виллються відкиданням віри.

Висновки

Питання віри завжди хвилювало людство, в неіснуючого Бога вірити неможливо. Якщо ми говоримо про віру, то ми завжди говоримо про ставлення до Абсолюту. Тому, за словами свт. Луки (Войно-Ясенецького), навіть у атеїстів є своє до Нього відношення, а, оскільки відношення – це наявність мінімум двох взаємодіючих суб’єктів, якими, в даному випадку, є Бог і людина.
Навіщо люди вірять в Бога? Сподіваюся, що мені вдалося дати відповідь на це непросте питання. Щоб там не казали, а якщо людина перестає вірити в Бога, вона починає вірити в щось інше: науку, прогрес, силу розуму, НЛО, можливість побудови соціальної справедливості на землі тощо. Наслідки такої віри бувають вельми плачевні, але це вже зовсім інша історія.

Протоієрей Володимир Долгих

Вас може зацікавити

Три різдвяних історії

Редактор Головний

«Коли Христос стане для тебе усім»,- архім. Андрій Конанос

Редактор Головний

Брехня – це тінь істини: 10 цитат із Святого Письма про брехню

Редактор Головний