Тема смерті — одна з найнеприємніших для людини. Люди по можливості намагаються уникати цієї теми, йти від неї, жити так, ніби смерті взагалі не було.
У той же час у християн смерть сприймається зовсім по-іншому. Як писав свт. Ігнатій Брянчанінов: «Смерть — велике таїнство. Вона — народження людини з земного тимчасового життя у вічність».
У зв’язку з цим народженням у вічність смерть розглядається як нагадування про те, що наше земне життя — це насправді лише підготовка до вічного життя. А яким саме буде вічне життя, залежить тільки від нашого вибору.
Тому святі отці вважають саме нагадування про смерть стимулом до праведного життя: «Пам’ятай годину смертну і навіки не згрішиш».
І зараз, коли навколо так багато смертей, саме час подумати про вічне, але на жаль.
За великим рахунком люди роблять вигляд, що нічого не відбувається, і в розпал найтрагічніших подій продовжують розважатися і витрачати життя даремно. А коли ж безпосередньо стикаються з загибеллю ближніх, занурюються в безодню відчаю або ненависті і проклять.
Звичайно, ми розуміємо, що такі реакції цілком зрозумілі з точки зору людської психіки, однак, вони травматичні для душі. Для християнина будь-яке зіткнення зі смертю — це, перш за все, заклик помолитися за упокій померлих, які потребують нашої молитви, а не ненависті і спраги помсти. Так само зустріч зі смертю — спонукання нас самих до покаяння.
Завжди потрібно пам’ятати, що життя і смерть людини ніколи не бувають випадковими і марними. І життя, і смерть — в руках Господа. Тому ми в Символі нашої віри і вимовляємо з надією слова: «Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку».
