У цей день на утрені читається притча про безплідну смоківницю: «Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів; і побачивши біля дороги одну смоківницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: хай не буде надалі від тебе плоду повік» (Мф. 21:18, 19).
Ми не будемо зараз розглядати всі аспекти цієї євангельської історії, а візьмемо лише короткий епізод, який перетинається з іншими словами Господа: «Кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь» (Мф. 7:19).
Не будемо шукати якихось глибоких істин, важливо застосувати ці слова до себе, до свого поточного стану і запитати себе тут і зараз: а як ми, наприклад, провели цей піст? Як ми ставилися до своїх ближніх? Чи принесли якісь плоди? Або, може, крім дотримання обмежень в їжі не зробили нічого більшого, а продовжували жити в суєті, відволікаючись на що завгодно, крім молитви і покаяння?
Адже це досить поширене явище, коли Великий піст виявляється лише позначкою в календарі, але не залишає сліду в душі.
З року в рік ми можемо давати собі обіцянку з перших днів посту зосередитися виключно на духовному житті, але потім, непомітно для себе, знову зануритися в звичну суєту. На жаль, людина безсила.
Але це не повинно стати приводом для зневіри і відчаю, адже Господь милостивий і, кажучи такі страшні слова про безплідну смоківницю, в іншому місці вимовляє: «…Зелене дерево висушую, а сухе дерево роблю квітучим» (Єз. 17:24). Тобто з Божою допомогою ми можемо оновитися в покаянні і доброті. І навіть якщо поле Великого посту було пройдено абияк, надолужити хоча б у Страсний тиждень.
Головне не застигати у бездіяльності, а щоразу підніматися і йти слідом за Христом.
