Можна просто приймати реальність, як незаперечний факт, і підлаштовувати під неї свої бажання.

Можна йти напролом і намагатися змінювати реальність.

А можна зробити вигляд, що реальності немає, вселити самому собі і оточуючим ілюзію того, що не існує і жити в цьому придуманому віртуальному просторі.

У перших двох випадках гармонія досягається через позбавлення. У першому – через смирення, у другому – через діяльність. Але результат буде цього коштувати.

Третій же варіант на перший погляд найкомфортніший. Але це тільки спочатку. Адже рано чи пізно, як не ховайся від реальності, вона все одно себе проявить. І тоді людину чекає гірке розчарування.

Так що уникнути страждань в цьому житті не вийде. Тому-ось Церква і вчить своїх чад у ставленні до світу, до життя – бути реалістом. Не будувати ілюзій, не ховатися від проблем.

Це важливо, як у звичайній людській діяльності, так і в духовному житті. Як каже Спаситель в Євангелії від Матвія: «Царство Небесне силою береться, і ті, що вживають зусилля, захоплюють його».

Тому так важливо нам всім не самообманюватися, а жити по правді, смиренно приймати реальність і з Божою допомогою міняти її на краще.