Митрополит Антоній (Паканіч) радить, як не стати заручником помилкових переконань.
Життя кидає нам тисячі викликів. І ми всіляко намагаємося їм протистояти: прагнемо бути сильними і стійкими сміливцями або прагнемо знайти сильних захисників і покровителів. При цьому забуваємо про головну силу, обходимо стороною єдино правильне джерело, не шукаємо таке необхідне там, де слід.
Шукати ж силу потрібно в Богу, а не в собі і інших людях.
Спираючись на Господа, повністю довіряючи Йому, ми в кожен момент життя отримуємо потрібну нам допомогу і підтримку через знайомих і незнайомих людей, через близьких і далеких, через неймовірний збіг обставин, через неймовірні і непередбачені події і ситуації.
Але щоб цілком покластися на Бога, щоб використовувати фортецю, що належить Йому, треба самим стати слабкими і немічними, а не бравувати своєю уявною міцністю і могутністю.
Деякі не в правильному контексті сприймають словосполучення «бути немічним».
Воно не означає бути ледачим і пасивним, байдужим і апатичним, безсилим і безхарактерним.
Немічний – здатний критично, а значить об’єктивно оцінити себе, щоб те, чого не вистачає, попросити у Творця, який любить нас.
Це і вміння вчасно ловити бурхливий, шквалистий порив Божої сили, що відносить і захоплює удалечінь, цілком віддаючись йому; і здатність відразу перебудуватися, коли повний штиль, спокійно перебуваючи у спокої, без руху, на одному місці; і довіра свіжому подиху вітру, що виник раптово, спритне підхоплення його легких струменів з подальшим простуванням з ним під вітрилами, коли, набираючи оберти, вже мчиш вперед, прорізаючи на повному ходу нескінченне море.
Гнучка, немічна, слухняна Творцеві людська душа сповнена благодаті і міцності Божої. Подихом, диханням Святого Духу вона ведена Ним до перемоги, до того берега, де вічне життя.
Якщо придивитися, то про слухняність нам говорить багато що навкруги, премудро влаштоване Господом, усе як би безмовно вчить бути гнучким і слухняним, як природа, що покірно міняє кожного разу з року в рік свій наряд, вітаючи неминучі зміни сезонів: обсипатися восени листям, кутатися взимку снігом, відроджуватися зеленню навесні, торжествувати влітку кольором.
Дружина, приміром, вчиться спочатку гнучкості в сім’ї, слухняності чоловікові, повній довірі і підпорядкуванню, прагнучи віддавати кермо влади йому, щоб згодом також покладатися на Бога.
На роботі підлеглий придбаває вміння довіряти керівникові, щоб бути сприйнятливим до його нових ідей, бачень, змін, розуміючи, що саме він несе відповідальність за кінцевий результат, бачить ширше і глибше ситуацію.
І так практично все в нашому житті вчить нас довіряти і бути немічним перед силою Божою.
Треба так само вірити Господові, як Він вірить людині. Рятівник заради нас переніс муки, Безневинний зазнав з надією, що Його страждання відгукнуться в кожному серці, змінять наше життя.
Ми повинні знати, що тільки нашою неміччю стаємо непереможними. Ніяка земна сила не врятує нас.
Лише втіленим Його благодаттю, підтримуваним Його любов’ю, веденим Його Духом нічого боятися.
Тільки полюбивши Бога, ми жадатимемо одного – возз’єднання з Ним, почнемо шукати Його в ніжному бутоні навесні, в сніжинках, якими встилаються волохаті лапи ялин взимку, в синяві літнього неба, в звуках першого осіннього дощу.
Ми навчимося розуміти красу і сприймати її як дивний дар, подарований особисто нам Творцем в пориві великої любові.
«Якщо Бог за нас, хто проти нас»? (Рим. 8:31). З нами Бог, Він в кожному з нас через причащання Святих Таємниць. Ми сильні Ним окремо.
Ми міцні Ним разом в Церкві Христовій, Тілі нездоланному.
Міцність наша вимірюється міцністю Божою, надією на Живого Бога.
Немає більшої сили, ніж наше немічне покладання надії на Нього.
Записала Наталія Горошкова