0.7 C
Lutsk
Середа, 4 Грудень, 2024
Волинська єпархія Всі новини Інтерв’ю

«Коли він помер, було відчуття, що не стало власної дитини»: в пам’ять про архідиякона Романа (Тюканька)

Не знаю, хто є автором слів, що «час лікує всі рани», але, впевнена, що я не одна, хто хотів би з ним про це подискутувати. Можливо, час і лікує, якщо рана неглибока, якщо біль тебе стосується найменше. Але точно час не лікує, коли втрачаєш когось з рідних, дорогих тобі людей. Не лікує, точно. З часом може ставати легше, біль втрати поступово віддаляється, але точно не відпускає зовсім. Бо назавжди ця втрата залишається у твоєму серці та твоїй памяті.

24 липня минуло 40 днів після трагічної загибелі клірика Свято-Покровського храму Луцька архідиякона Романа (у миру – Ярослава Тюканька). Кожному, хто знав його особисто, хто мав за честь бути на богослужінні з його участю, і досі важко повірити, що він уже не з нами.

Величний та могутній голос отця диякона пробирався до найтонших струн душі кожного, хто був у храмі, коли отець диякон проголошув заспів «Богородице, і Матір Світу» перед співом «Чеснійшую» на вечірній. Не менш поважно, розмірено, чітко та голосно звучало слово Боже зі святого Євангелія чи Апостола, коли на Літургії його читав отець Роман. Час минає, а й досі не хочеться вірити, що цього ми більше не почуємо.

Вікарний архієрей єпархії, єпископ Камінь-Каширський Афанасій знав о. Романа ще з років навчання у Почаївській духовній семінарії. Пригадує, що тоді ще Ярослав Тюканько завжди був душею будь-якої компанії, веселун, поряд з ним засумувати було неможливо. Після закінчення ПДС з подання владики вирішив продовжити навчання у духовній академії при Троїце-Сергієвій Лаврі. Спершу ніс послух на кандидатстві, а ставши студентом, не рідко співав на патріарших службах.

«Роман розповідав, що навіть одного разу після такої служби Патріарх Кирил поцікавився, звідки він. Почувши, що з Почаєва, Патріарх сказав: «Мир тобі, брат-ісіхаст». Можливо уже тоді передбачував йому чернече життя у подальшому», – пригадав владика Афанасій.

Опісля навчання Ярослав вирішує повернутися не у свою рідну Шепетівську єпархію, як це було заведено, а піти служити до рідних викладачів, зокрема, владики Нафанаїла, який на той час уже був керуючим Волинською і Луцькою єпархією. Майже відразу його, як випускника духовної академії, призначили викладачем Волинської духовної семінарії. А незадовго і постригли у монахи з іменем Роман на честь Романа Сладкоспівця.

«Це ім’я дуже пасувало його дару прекрасного голосу та співу. На постригу я став воспріємником, тобто духовним батьком Романа. І знаєте, коли він загинув, було відчуття ніби не стало моєї дитини», – поділився владика Афанасій.

Прихід Ярослава на Волинь пригадав і клірик кафедрального собору Всіх Святих землі Волинської, протодиякон Ростислав Петров. Зізнається, спершу навіть заревнував: «Пригадую, коли тільки почули, що в єпархію прийде Ярослав, а слава про його голос уже ширилися нашими кругами, спершу навіть трохи заревнував, по-доброму, по-білому. А потім був дуже радий, що саме у нас буде такий голос. Нині ж важко, бо служити з ними було лише в радість, а кожну буденну службу він своїм голосом перетворював на по-справжньому святкову».

Отець Віктор Обдар – один з тих священників, які були присутні на похороні в рідному місті о. Романа – Нетішині, а також у день сороковин їздив помолитися на могилці новопредставленого за спокій його душі.

«Мало хто знає, але у свій досить молодий він о. Роман мав певні проблеми зі здоров’ям. Це, власне, і стало причиною нашого знайомства. Зокрема, він просив мене про певну фінансову допомогу на апарат для покращення здоров’я. Я, своєю чергою, зробив усе можливе, щоб йому допомогти. Коли апарат вдалося придбати, о. Роман казав, що почувався краще», – пригадує о. Віктор та наголошує, що найбільше у спілкуванні з нині покійним його вразила свята простота, а також неймовірна любов до дияконського служіння, яким він просто, без перебільшення, горів.

«Ми могли з ним годинами розмовляти про Церкву, про служіння, і цей час спливав дуже і дуже швидко. Пригадую нашу одну з останніх зустрічей. Я тоді ввійшов до нього в келію і звернув увагу на ікони, які стояли на святому місці. Батюшка побачив мій захват і сказав: Беріть ту, яку захочете. Мені не шкода. О. Роман завжди ніколи нічого не шкодував для ближніх, був радісний і дуже цінував дружбу», – поділився о. Віктор Обдар.

Чи ненайбільше своїм голосом о. Роман потішив прихожан Свято-Покровського храму Луцька. Адже попри часті поїздки з владиками на приходи, він був кліриком цього святого храму. Тож не менш трагічною є і для вірян його загибель.

«Отець Роман був людиною широкої душі, дуже добрим та привітним. Я мав щастя часто особисто з ним спілкуватися, і це спілкування завжди приносило позитив. Він міг підтримати розмову, пожартувати, дати пораду. Блаженної пам’яті, батюшка мав дуже гарний голос, який прикрашав богослужіння у нашому древньому кафедральному храмі. Його любили і клірики, і прихожани. І ми згадуємо його у наших молитвах. Нехай Господь упокоїть його в оселях праведних, і нехай він хвалить Його вже у Небесній Церкві, не побоюсь цього слова, із ангельським хором...», – поділився переживаннями і Костянтин Олексюк, прихожанин Свято-Покровського кафедрального храму.

…Господь завжди дає та забирає життя тільки у той момент, коли це найкраще для людської душі. Віримо, що життя дорогого нам отця Романа обірвалося так само ж. Бо на все Божа воля. І молимося, щоб Господь упокоїв його душу в оселях праведних та дарував йому вічне життя у Царстві Небесному.

Любов МАКСИМЧУК (для газети “Дзвони Волині”)

Вас може зацікавити

Настоятель кафедрального собору молитовно відзначив День ангела. ФОТО

Редактор Головний

У неділю Торжества Православ’я вулицями Луцька пройде хресний хід

Редактор Головний

Святі Отці про пристрасті та боротьбу з ними

Редактор Головний