Пристрасть марнославства (тщеславія)
У сучасному світі люди перестали бачити багато гріхів, та навіть гірше – деякі з них отримали ще й перекручене виправдання. Зла пристрасть до звеличення та слави охопила і простих людей і особливо тих, хто займає керівні посади у суспільстві.
Перший з ангелів став дияволом, перші люди згрішили, а нащадки їхні сваряться і ворогують між собою, через марнославство, бо «…початок гріха – гордість» (Сир. 10, 15), а гординя – бісівська твердиня.
У біблійному розумінні «марнославство» – це коли людина уявляє себе кращою за інших, а ще гірше, вона приписує все хороше собі, відкидаючи дію Божої благодаті, забуваючи слова Господа«…без Мене не можете робити нічого»(Ін.15, 5)
Визначення пристрасті
Марнославство – це пристрасть до марної (даремної) слави, любов до почестей. Існує два основні види марнославства. Один вид спонукає звеличуватися плотськими перевагами і видимими речами, а також своїми достоїнствами або талантами: багатством, силою, красою, хорошою сім’єю, освітою, голосом, одягом. Інший вид спонукає звеличуватися духовними перевагами: постом, милостинею, милосердям, смиренням і тому подібне.
Преподобний Амвросій Оптинський з приводу пристрасті марнославства приводив таку приказку: «Не хвалися горох, що ти кращий за боби: розмокнеш – сам лопнеш». Прп. Іоан Ліствичник говорить про цю пристрасть наступне: «Всім без винятку сяє сонце: а марнославство радіє через усі чесноти. Наприклад: марнославлюсь, коли пощусь; але коли припиняю піст, щоб приховати від людей свою стриманість, знову марнославлюсь, вважаючи себе мудрим. Перемагаюся марнославством, зодягнувшись в хороший одяг; але і в поганій одежі, також марнославлюсь. Почну говорити, перемагаюся марнославством; замовкну, і знову ним же перемігся. Як не кинь цей троєрожник, все одно один ріг стане вгорі. Пихата людина є ідолопоклонником, хоча і називається віруючою. Вона думає, що шанує Бога; але насправді догоджає не Богові, а людям» (Ліств.22:5).
Напоумлення ченця старцем за гріх марнославства: Колись під час свята братія куштували трапезу в церкві. Там був брат, що не їв вареної їжі. Прислужникові передали, що один з братії говорить, ніби не їсть вареного і просить солі. Прислужник кликнув іншого брата і сказав перед всім зібранням: такий-то брат не їсть вареного, принеси йому солі. Тоді встав один із старців і сказав йому: “Краще б ти їв у своїй келії м’ясо, ніж почути таке перед усіма монахами”.
Найчастіше особливим чином уражені пристрастю марнославства політики, кіноактори, спортсмени, художники, письменники. На пихату людину дуже сильний вплив має мода.
Священне Писання про пристрасть
«Пильнуйте, не творіть милостині вашої перед людьми з тим, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного» (Матф.6:1).
«І, коли молишся, не будь, як лицеміри, котрі люблять у синагогах і на розі вулиць, зупиняючись, молитися, щоб показатися перед людьми. Істинно кажу вам, що вони вже отримують нагороду свою» (Матф.6:5).
«Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають на себе похмурі обличчя, щоб на людях показатися такими, що постяться. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою» (Матф.6:16).
Засоби боротьби з пристрастю
Головний засіб боротьби з марнославством – упокорювання (смирення).
1) Ніколи нічого не робити по марнославству: ні милостині, ні молитви, ні посту (див. Євангеліє від Матфея 6 гл.).
2) Здійснювати дії, протилежні марнославству.
Можна вести боротьбу з марнославством через самопосрамлення.
Наприклад один чернець, для боротьби з марнославством, куштував їжу раніше встановленого часу так, щоб його бачили браття монастиря і вважали немічним у духовному житті. А він сам мав можливість бороти своє марнославство.
3) Недовіра своїм чеснотам.
Старець не спокусився з’явленням «архангела»: Деякому братові явився диявол, перевтілившись в Ангела світла, і сказав йому: «Я, Архангел Гавриїл, посланий до тебе». Старець на це відповідав: «Дивись! Чи не до кого іншого ти посланий? Тому що я негідний того, щоб посилалися до мене Ангели». Диявол негайно зник. Старці говорили: «Якщо і воістину явиться до тебе Ангел, не прийми його легковірно, але змири себе, кажучи: «Я, живучи в гріхах, негідний бачити Ангелів».
4) Старайся при інших ніколи не робити того, чого не роблять інші.
5) Гріх марнославства перемагається так само смиренномудрієм, тобто поступай так, як повинні поступати покірливі. Св. Григорій Синаїт пише із цього приводу наступне: «Є сім різних діянь і розташувань, що вводять і керують до цього богоданного смирення, які взаємно входять до складу один одного і один від одного походять: 1) мовчання, 2) смиренне про себе думання, 3) смиренна розмова, 4) смиренна одежа, 5) самоприниження, 6) плач про гріхи, 7) останність – вважати себе у всьому останнім».
Отже велика благодать від Всевишнього Творця для християн у перемозі над марнославством полягає в умінні:
• упокорюватися;
• бачити свою неміч;
• знати духовні сили;
• залишатися самим собою.
Із-за марнославства світ перевернувся. Для повчання корисно звернутися до двох історій, які поміщені у книзі архиєп.Луки Кримського «Євангельське золото».
У Священному Писанні є два чудові приклади того, як тяжко карав Господь марнославство. Цар Єзекія був найдоброчеснішим і найправеднішим з усіх царів Ізраїльських. Коли цар був смертельно хворим і гаряче молився, то Бог за його чесноти відклав його смерть на п’ятнадцять років. Цар Вавилонський, дізнавшись про його хворобу, для висловлення співчуття прислав до нього своїх прибічників із багатими дарами. Після одужання Єзекія через пихате бажання показати посланцям царя свою могутність і багатство, відкрив їм усі скарби свої. Коли пішли посли, пророк Ісая запитав Єзекію: “… що говорили ці люди? і звідки вони приходили до тебе?..” (Іс. 39, 3).Єзекія повинен був зізнатися, що показав їм усі свої скарби. Тоді святий пророк сповістив йому про Суд Божий за його марнославство: “… все, що є у домі твоєму і що зібрали батьки твої до цього дня, буде віднесне у Вавилон… І візьмуть із синів твоїх, які народяться від тебе, яких ти народиш, – і вони будуть євнухами у палаці царя Вавилонського” (Іс. 39, 6-7; Див. Іс. 38-39).
Є ще один приклад, не менш яскравий. Цар Озія, дід Єзекії, надзвичайно звеличувався своєю могутністю і блискучими перемогами над сусідніми ворожими народами. Через свою гордість і марнославство він вдався до того, що увійшов до Єрусалимського храму з наміром кадити у святилищі. Збіглися первосвященик і безліч священиків та з жахом умовляли царя не чинити такого святотатства. Але він тільки розгнівався на них і не облишив свого наміру. І в той момент, коли підняв руку для кадіння, він раптом увесь покрився проказою і до кінця днів своїх жив у засланні в окремому будинку, передавши правління своєму синові.
Отож, на прикладі хоча б цих Біблійних розповідей стає зрозумілим як закінчують горді та марнославні люди і як жорстоко їх карає Бог. Адже Господь сказав своїм учням, а через них усім нам: ….хто хоче бути першим, нехай буде…всім слугою» (Мк.9, 35).
Яким незрівняним злом є гордість, а головне – як вона лікується, дуже гарно описано у книзі святого Никодима Святогорця «Повчання».
На закінчення всім нам хороша порада!
Прекрасні ліки від пихатих помислів – таємні добрі справи, коли плоди зроблених справ залишаються в таємниці.
прот. Олександр Кратюк
