Часто ми не можемо відрізнити здавалось би очевидних речей, вважаючи їх тотожними поняттями. У християн, особливо тих, хто тільки розпочинає духовне життя, складнощі виникають з правильним розумінням що таке “гріх”, а що – “пристрасть”. Вони переконані, що це рівнозначні поняття.
Втім, якщо привести наглядний приклад, то виявиться, що це не зовсім так. Ну ось, наприклад, молодий чоловік, що підрізав машину на трасі, демонструючи свою водійську майстерність, вчинив гріх? А начальник, що постійно кричить диким криком на своїх підлеглих? Чи чоловік, схильний до частого вживання спиртиних напоїв, також просто грішить?
Як же розпізнати де гріх, а де пристрасть?
Святі отці пишуть, що гріх – свідомий вчинок людини, який завдає шкоди самому грішнику й іншим людям.
Отже, якщо людина заподіяла своїм вчинком шкоду собі чи ближньому – вона вчинила гріх. А якщо вона постійно завдає шкоду собі і ближньому тим самим вчинком?
Ось тут і виникає питання: “невже це просто гріх?”
Так, але цей гріх вже більше схожий на хворобу. І в православній аскетичній літературі вона називається “пристрасть”.
Пристрасть, на відміну від гріха, – це не одноразовий гріховний вчинок, а стійкий, надзвичайно сильний потяг людини до певного виду гріха. Тобто в цьому випадку гріх стає постійним, набуває характеру хронічної хвороби. Отже пристрасть – це вже щось більше, ніж гріх, це – гріховна залежність.
Як говорить преподобний Іоанн Ліствичник: «Пристрастю називають вже самий порок, який від довгого часу вкоренився в душі і через навик зробився ніби природною її властивістю, так, що душа вже довільно і сама собою до нього прагне».
Яким чином пристрасть вростає в душу?
Одному відомому англійському письменнику належать такі слова: «Посійте вчинок – пожнете звичку, посійте звичку – пожнете характер, посійте характер – пожнете долю». Для того, щоб повною мірою охарактеризувати як утворюється пристрасть, необхідно до вищенаведених слів на початку підставити наступну фразу: «Посійте думку – пожнете вчинок».
Згідно з православним вченням виділяють п’ять ступенів виникнення пристрасті:
- «Прилог» – спокуса людини помислом, що містить гріховний образ.
- «Поєднання» – полягає в співбесіді з помислом.
- «Приєднання» – повне прийняття людиною гріховного образу, так що гріх починає діяти в людській душі й готувати вчинення гріха на справі.
- «Полон». На цьому этапі у людини зникає навіть саме бажання залишити гріховний помисел.
- Пристрасть – паралізує волю людини й ворог, якого вона допустила у своє серце тягне її до вчинення гріха.
Все починається з думки – і гріх, і чеснота. Саме тому святі отці радять відсікати гріховні помисли, щоб вони не вкоренилися в душі.
Чому потрібно боротися з пристрастями?
На думку святих отців, пристрасті, які людина не подолала в земному житті, в вічності будуть мучити її набагато сильніше, без сну і відпочинку. І не тільки тілесні пристрасті, такі, як блуд або пияцтво, будуть мучити людей, не знаходячи задоволення, але й душевні (гордість, марнославство, гнів), адже там теж не буде можливості їх задовольнити. І найстрашніше те, що боротися з пристрастями у людини теж не буде можливості – для покаяння і виправлення їй дається земне життя.
Таким чином, чому і кому служила людина в земному житті, з тим вона буде і в вічності. Якщо служила своїм пристрастям і дияволу, з ними і залишиться. Однак, якщо людина хоч в найменшій мірі придбала доброчинності, вдосконалюватися в них вона зможе і у вічності.
Як перемогти пристрасть?
Для викорінення пристрасті людина повинна шукати допомоги насамперед у Бога, Який подає благодать Святого Духа, що приносить їй духовну насолоду, протилежну пристрастям. Для придбання благодаті людині необхідний молитовний подвиг боротьби і протистояння гріховним помислам. У відповідь на молитовний подвиг людині подається благодать, що відкриває подвижнику пізнання Божественної любові.
Найдосконаліше пристрасті перемагаються очищенням серця шляхом посилених молитов і подвигів.
Однак цього не достатньо. Для того, щоб подолати пристрасті, потрібно розвивати протилежні їм чесноти. Наприклад, черевоугодництво перемагається стриманістю, постом; пристрасть сріблолюбства – вихованням в собі милосердя до бідних, які цього потребують, помірним способом життя. Гнів лікується ухиленням від роздратування, терпінням, вихованням в душі лагідності, любові, прощення. І так кожній пристрасті протистоять протилежні їй чесноти.
Зцілення від пристрастей вимагає часто багаторічної боротьби. Згадаймо святих, які проводили своє життя в підсилених подвигах протягом багатьох років.
Однак, якщо людина й отримує перемогу над однією або кількома пристрастями, не варто гордитися і звеличуватися цією перемогою. Інакше Господь, побачивши гординю серця, перестане захищати і підтримувати її, і людина залишена Ним, знову почне відчувати в собі ту ж пристрасть, яку перемогла за допомогою благодаті Божої.
Отже, пристрасті – це недуги душі, які перешкоджають нам спілкуватися з Господом та прирікають нас на страждання та духовну смерть. Втім Господь створив нас не для того, щоб ми духовно вмирали, а для щастя та вічного блаженства.
Тому щосили намагаймося виявити в собі гріховні звички та подолати їх, щоб ніщо не заважало нам бути щасливими в єдності з Творцем.
