Святі отці писали, що ходити в театр – гріх. Те ж говорили і руські святі 19 століття. Чи змінилося щось зараз, чи небезпечно християнину ходити в театр у наші дні?
Сергій Носов
Відповідає протоієрей Андрій Гавриленко:
– Театр має сьогодні два обличчя. Перше відкриває себе тоді, коли через спектаклі люди плачуть, у них пробуджується совість і приходить несподіване усвідомлення дрібноти життя і бажання чогось кращого.
Друге, коли пробуджується хтивість, прокидаються пристрасті і ти виходиш зараженим пекельним вогнем.
Перше – про покаяння або дорогу до нього, друге – про смерть і шляхи в пекло.
У святих можна знайти безліч цитат про культуру, як в плюс, так і в мінус. Театр – частина культури. І постановки різняться одна від одної, як день і ніч.
Де відкрито пропагується аморальність, де пристрасті горять вогнем – такий театр на службі у лукавого. Саме про нього і говорили негативно Святі Отці. Де, як в хорошій літературі, ми знаходимо викриття гріха, муки совісті і прагнення до правди – там прямо або опосередковано йде служба Богу. І справа не в тому, хто автор п’єси, а про що вона.
Святитель Василій Великий в листі до юнаків про читання язичницьких авторів писав, що з цих книг треба вибирати краще, як бджола у квітки. Та й троянду ми не беремо за шипи.
Думаю, ці образи Вселенського Вчителя можна застосувати до театру. Однак далі він зауважує, що язичницька література і чеснота в ній потрібні лише, як підготовка до читання Божого Слова.
Коли ж плід стиглий, тобто християнин зрілий – він сам знає, що йому театр ні до чого.
