6.7 C
Lutsk
Середа, 21 Жовтень, 2020
Основи православ'я Публікації

Чому помилка казати: «Якщо ти з Богом – усе буде гаразд»

Зверни увагу: кажучи так, я зовсім не маю на увазі, що тоді усе буде гаразд – у сенсі, легко і приємно. Це поширена помилка, і можливо, ти (як і я) теж подумки припускався такої помилки. Згадай: напевно учителі в недільній школі, викладачі, благочестиві вихователі – загалом, ті, хто наставляє на шлях істинний, – казали, якщо людина з Богом, то в неї все буде гаразд. Я і сам так казав.

Але це велика помилка – казати таке. Знаєш, чому? Бо при цьому ніяк не уточнюється, що означає гаразд у цій ситуації. Гаразд – це не коли в тебе усе виходить якнайкраще, легко і приємно. Навпаки, часто буває якраз саме не так.

Зовсім не завжди, коли ти з Богом, у тебе в житті усе прекрасно. Трапляються і скорбота, і хвороби, і гоніння, і убогість, і розчарування – загалом, багато усього неприємного. Абсолютно точно. Важливе інше. Завдяки усьому цьому ти вчишся інакше дивитися на речі, вчишся упокорюванню, мудрості; і, просвітлівши, твоя душа стає розумнішою і багатшою. Саме завдяки цим випробуванням, труднощам.

Хто сказав, що людину, яка перебуває з Богом, не наздоженуть абсолютно несподівані обставини? І що з нею не відбуватимуться немислимі речі, яких вона і уявити собі не могла?

Пройти доведеться через багато що, дуже багато. З однією лише різницею: якщо ти з Богом, то знаєш, як через це пройти.

В океані життя тебе чекає безліч хвиль, але ти навчишся підпірнати, пропливати під ними і не захлинешся. Ти пливеш, тебе от-от накриє «хвилею» розчарувань, але ти «пірнаєш» в упокорювання, у любов, у повну довіру Богові, кажучи: «Господи, я не можу зрозуміти, що відбувається зараз у моєму житті, але знаю, – і мені цього вистачає, – що Ти любиш мене!»

Кілька років тому до мене на сповідь прийшла жінка. Я запитав її:

– У вас є сім’я?

– Так, – відповіла вона, і я побачив в її очах сльози.

– У вас є діти?

– Була дочка. Я її, можна сказати, силою змусила взяти участь у поїздці за кордон, який організував її університет. Умовила поїхати разом з усіма, щоб вона менше знаходилася наодинці, менше замикалася в собі, більше спілкувалася. І от вони відправилися в Токіо, і там, отче, мою дочку убило блискавкою!

Ти тільки уяви, що сталося! Можна лише уявити, як тепер було нещасній матері. І хіба вона хотіла зла своїй дочці? Хіба хотіла, щоб з нею сталося щось погане? Вона лише запропонувала їй поїхати розважитися! Підштовхнула її до цікавої, веселої поїздки в компанії друзів. «Годі сидіти удома! З’їздиш за кордон, розважишся, відпочинеш від постійного навчання!» Нічого поганого вона не мала на увазі. І от у балкон готелю, де її дочка зупинилася з групою, влучає блискавка, і дівчина гине. Уяви, що було з матір’ю, коли їй зателефонували з Токіо і повідомили про смерть дочки.

Життя повне несподіванок. Їх буде велика кількість. І іноді, коли згадуєш про подібні випадки, хочеться взагалі нікуди не виходити, а сидіти удома, щоб нічого не сталося. Люди, які називають себе раціоналістами, – не вірять у Бога, не довіряють Йому, – міркують саме так. І це цілком логічно. Адже ми нічого не знаємо наперед.

Але якщо людина любить Бога, живе з Ним, вона скаже: «Довірюся Богові, і будь що буде. Ні в чому не можна бути упевненим, окрім одного: є Той, Хто любить мене». – «Та яка ж це любов! – можуть заперечити деякі. – Священник щойно розповів нам про нещасну дівчину, яку убило блискавкою! А скільки людей щодня гине, страждає, терпить невдачі! Це усе що, любов?»

Послухай. Кілька днів тому в мене зламався зуб. Я їв і раптом відчув щось тверде в роті – це був шматок зуба. Я відправився до стоматолога. А ця жінка – моє духовне чадо. Вона кожного разу приходить на сповідь з таким благоговінням, таким трепетом. І от я, коли приходжу до неї лікувати зуби, починаю так само благоговійно трепетати. Бо як вона довіряє мені свої сокровенні думки, так і я довіряю їй свої дорогоцінні зуби. Як і вона, я стою перед кріслом і тремчу: «Господи, що мене чекає!» Дуже страшно йти до зубного. Якщо в тебе колись болів зуб, ти мене зрозумієш. Те ж саме можна сказати і про біль в усі, і про мігрень. Страшна справа.

Загалом, лікар зробила мені знеболення, але ефекту не було. Тоді вона зробила ще один укол, але я продовжував відчувати кістку, біль був страшенний. А лікар взялася за роботу. Як було боляче – прямо до смерті! Я думав, мої нерви не витримають. Нестерпно боляче! І я подумав: «Треба ж! Ця жінка, моя парафіянка, адже любить мене, дуже любить! І при цьому примушує терпіти такий біль. Як так виходить?» А лікар тим часом, прекрасно знаючи, як мені боляче, продовжувала свою справу. Я не жартую. Продовжувала, як ні в чому не бувало.

Отже любов – це зовсім не завжди ласка і ніжність. Іноді це ще і біль, який ми спричиняємо тому, кого любимо. Людині боляче, вона страждає, мучиться, а ми продовжуємо свою справу, бо знаємо: інакше не можна.

Але хто пояснить нам – чому не можна?

Думаю, краще пояснення тут – це Хрест Господа нашого Ісуса Христа. Бо саме завдяки Хресту у світ прийшла величезна радість. Радість через біль, світло надії крізь морок випробувань.

Саме так відбувається в житті, одне завдяки другому. А чому – я не знаю. Ця таємниця – вище за моє розуміння. Але знаю одне: сьогодні я веду цю передачу саме тому, що позавчора мій дорогий лікар не пожаліла мене, а спричинила масу неприємних відчуттів, спочатку зробивши декілька ін’єкцій наркозу, а потім неабияк помучивши мене своїми інструментами. Біль, страх і дискомфорт обернулися кінець кінцем здоровими зубами.

Що ж залишається робити? Тільки покладатися на Бога. Іншого шляху немає.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)

Вас може зацікавити

Ігумен Никон Афонський: чого насправді боїться диявол

Редактор Головний

Для тих, хто хоче щасливу сім’ю…

Редактор Головний

Апостол любові: 9 жовтня – день пам’яті євангеліста Іоанна Богослова

Редактор Головний