Молитва є засобом спілкування з нашим Творцем. За допомогою молитви ми можемо виливати перед Господом свої проблеми, висловлювати бажання, дякувати за Його благодіяння.
Однак часто буває, що наші прохання так і залишаються не виконаними. І тоді закрадається питання: невже наші молитви Бог не чує? А якщо чує, то чому не відповідає?
Підстави того, чому Господь не завжди відповідає на наші молитви чи зволікає з їх виконанням, є різноманітними. Основні з них розглянемо нижче.
Життя не згідно з заповідями Божими
Часто люди, які звертаються до Господа з прохальними молитвами, живуть не по-християнськи, не виконують Його заповідей. Вони звертаються до Нього лише з меркантильних міркувань. Таке ставлення до Бога, – «я Тобі молитву, а Ти мені допомогу», – ніщо інше як «молитовне хабарництво».
У Святому Письмі є такі слова: «і чого не попросимо, отримаємо від Нього, тому що дотримуємося заповідей Його і робимо приємне перед Ним» (1Ів.3:22). І великий богослов, один із трьох Вселенських вчителів зауважує, що Господь виконує молитви того, хто виконує Його заповіді.
Коли ми будемо молитися й продовжувати жити в гріху, тоді наша молитва буде марна, в такій молитві Господь не почує нас.
Образа на людей
Другою ознакою, яка зводиться до першої, є образа на ближніх, небажання простити їх. В молитві Господній, яку Ісус Христос дав своїм учням, а через них і усім нам, в Нагірній проповіді, є вираз «И остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим». Це дуже важливі слова. Причому вимовляємо ми їх по декілька разів на день і часто бездумно. Ми просимо Бога, щоб Він простив нам провини, так само як ми прощаємо кривдників наших. А якщо ми не прощаємо своїх ближніх? То і Господь не простить нас.
Для того, щоб молитва наша була почута Богом, необхідно, щоб ми, хоча б у своїй душі, примирилися з ближніми. Щоб щиро, з усього серця, пробачили нанесені нам людьми образи, та попросили пробачення за образи, які заподіяли ми. Щоб в нашому серці не залишалося прихованого озлоблення і недоброзичливості до цих людей. Лише тоді ми можемо побожно й з увагою стати на молитву.
Немилосердя до ближніх
Господь часто не посилає своїх благодіянь тільки тому, що ми не вміємо робити їх іншим. Згадаймо, чи часто ми звертаємо увагу на прохання навколишніх людей? У тому й річ, що ми, егоїстично замикаючись тільки на своїх потребах, часто не помічаємо біль в очах іншої людини, яка чекає від нас допомоги.
Святитель Іоанн Златоуст каже: «Що ти сподіваєшся на те, що Бог дасть тобі просиме, якщо ти не дав своєму ближньому?». Справді, яке право ми маємо звертатися до Бога з проханнями про допомогу, якщо не навчилися надавати її іншим.
Бажання отримати те, про що просимо, без праці
Іноді ті, хто звертається до Бога з молитовними проханнями, поводяться як примхливі діти, вимагаючи негайно подати те, про що просять, причому без праці.
Є така приказка: «Молися так, наче все залежить тільки від Бога. Дій так, наче все залежить тільки від тебе». Господь завжди готовий виконати наші прохання, але річ у нас: чи готові ми докласти власних зусиль для того, щоб отримати бажане? Він хоче допомогти нам, дати Свою благодать, а ми просимо зробити все за нас.
Преподобний авва Дорофей міркує про це так: «Якщо ти просиш насіння для свого поля, то удобри насамперед поле до прийняття насіння». Ми маємо не тільки просити, а й бути готовими отримати те, що просимо.
Коли наше прохання не корисне для порятунку
Те, про що ми просимо Бога, не завжди буває на користь. Господь як люблячий Батько бажає кожній людині порятунку й вічного блаженства, а не миттєвої втіхи.
Наприклад, ми просимо у Господа успіху в земних справах, щоб і в навчанні, і в бізнесі, і в сім’ї все складалося найкращим чином. Всевидящий Господь, знаючи, що все це призведе до руйнівних наслідків, зволікає виконувати таке прохання. Це не означає, що успіх, слава і багатство власне є гріховними, ні. Але наше ставлення до них. Рідко можна зустріти людину, яка б не прив’язувалася до грошей, не підносилася б у славі, а в успіху не забувала б про те, що це дар Божий, а не її заслуга.
Ось чому, коли ми просимо матеріальних благ, наша молитва залишається безплідною. Адже Господь вчить: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, а все це додасться вам».
Господь хоче переконатися у твердості нашого прохання
Тривалість прохань свідчить про ступінь бажання. Недарма сказано: «Довготерпіть у молитвах». З Євангелія ми знаємо, що розслаблений чекав зцілення біля купальні 38 років, зігнута жінка – 18, а кровоточива – 12.
Нерідко після старанної молитви людина думає: «Чи потрібно мені це насправді?» Бо дух, що молиться, не тільки сходить до неба, а й спускається в глибини серця. Людина, увійшовши в молитовний стан, крім звичних зовнішніх бажань, починає відчувати більш значні потреби – духовні.
Господь випробовує в терпінні, щоб дати більше, аніж ми просимо
«Якщо людина щиро молить і не отримує того, що просить – значить Господь готує їй більше та краще, ніж вона просить», – втішає нас святитель Іоанн Златоуст. Часто Господь не виконує наших прохань, щоб дарувати нам ще більше, винагородивши за терпіння (Ів.20:29).
Людина здатна розвиватися, долаючи труднощі. У духовному житті та ж сама закономірність. Наприклад, ми просимо про здоров’я тяжко хворої людини, а Бог не зцілює її. Однак через хворобу чи земну кончину приводить до себе її близьких і рятує хворого за їхніми молитвами.
Деякі подвижники не благали Бога про звільнення від хвороб, бажаючи великих вінців у Царстві Небесному.
Водночас можна сказати, що молитва ніколи не буває нерозділеною. За словами преподобного Іоанна Ліствичника, саме перебування в молитві є вже здобуття. Адже в молитві ми відновлюємо зв’язок з Господом і перебуваємо безперестанно в поєднанні з Ним».
Господь обов’язково чує ту молитву, яка йде с чистого та люблячого серця. Однак, якщо Він і зволікає виконати наше прохання, ми не повинні журитися й ображатися. Адже Всевидячий Творець абсолютно точно завжди знає, що і коли нам потрібно для порятунку.
Будемо ж невпинно звертатися до Господа у своїх молитвах, оскільки через спілкування з Ним ми не тільки отримуємо втіху у земному житті, а сходимо до безсмертного Життя.
